У черговому духовному роздумі зі серії «Слово на дорогу» Владика Богдан Дзюрах, Апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, розмірковує та подає чотири риси справжньої християнської любові, надихаючись посланням святого апостола Павла до галатів.
«Благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас покликано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові…» (Гал. 4, 1–3).
Нашим християнським покликанням є покликання до любови: любови Бога усім серцем і ближнього, як себе самого. При цьому справжність нашої любові до Бога перевіряється за нашим відношенням до ближніх. Бо «хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1 Йо. 4, 20).
Святий Павло у нинішньому посланні до галатів описує прикмети такої любови. Говорить, перш за все, про покору та лагідність. Покора — це визнання, що ми не маємо нічого власного, а все отримуємо від Бога і від наших ближніх. Усвідомленість цього робить нас вільними і вдячними, а водночас відкриває нас до наших ближніх, роблячи нас здатними зауважити їхні потреби і, пробуджуючи в нас бажання послужити їм, допомогти.
Лагідність — це делікатність і ніжність у відносинах із ближніми. Цю поведінку можна б порівняти з поведінкою медсестри чи лікаря, які роблять перев’язку хворому, — делікатно, уважно, обережно. Ми всі сьогодні зранені чи то тілесно, чи емоційно, чи духовно. Тому мусимо бути дуже обережними і чуйними та ніжними одне до одного. Лише так зможемо перенести усі тягарі теперішнього часу.
Відтак слідують дві споріднені прикмети: святий Павло закликає нас бути «довготерпеливими» одне до одного, «терплячи один одного в любові». При іншій нагоді назве «довготерпеливість» першою ознакою автентичної любови (1 Кор. 13, 4). Справді любов — це не короткий сплеск почуттів чи сліпе захоплення, це рішення волі бажати справжнього добра для ближнього і бути готовими нести його тягарі на собі, крокуючи тривалим шляхом поряд з нею.
«Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа» — закликає апостол народів (Гал. 6, 2). Вже не одна людина зауважувала, що коли ми носимо тягарі іншого, нам самим стає легше подолати власні кризи і проблеми. У цьому парадоксі проявляється закон любови, бо в той час, як зосередженість на собі робить нас самітними і ця самітність нас ще більше придавлює до землі, відкритість у любові до іншого дає нам силу і наповнює новою енергією, Божою благодаттю, бо егоїзм ослаблює нас, а любов підносить і окрилює.
Господи, навчи мене поводитися щораз то краще «достойно покликання, яким Ти мене покликав!»
† Богдан Дзюрах,
Апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
