«Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, — ви Мені зробили» (Мт. 25:40 )
Уявіть собі світ, де кожен піклується лише про себе. В такому світі не було б співчуття, підтримки чи солідарності. Проте реальність інша: люди прагнуть допомагати один одному. Одним з проявів цієї прагматичної доброти є волонтерство.
Чому люди стають волонтерами? Можливо, справа у внутрішньому покликанні допомагати. Волонтери нерідко кажуть, що це приносить їм відчуття сенсу і власної цінності. Водночас такий альтруїзм має еволюційне підґрунтя — взаємна допомога сприяє виживанню спільнот.
Окрім інстинктів, люди мають потребу у соціальній взаємодії. Волонтерство об’єднує незнайомців, створюючи відчуття спільності. Це як багаття, біля якого всі стають рівними, незалежно від статі, віку чи соціального статусу.
Волонтерство — це не тільки про допомогу іншим. Це також шлях до самопізнання і зростання. Волонтерські історії часто наповнені щирими, майже кінематографічними моментами: дитячі усмішки на благодійних святах чи тепла посмішка людини без місця проживання за поданий обід. Ці миттєвості стають нагадуванням про людяність у кожному з нас.
Попри всю романтику волонтерства, воно нерідко супроводжується труднощами. Емоційне вигорання, брак часу чи ресурсів — це те, з чим рано чи пізно стикається кожен, незважаючи на сферу праці. Але саме ці виклики загартовують характер і навчають знаходити баланс між бажанням допомагати і турботою про себе.
Крім того, волонтерство дозволяє краще зрозуміти потреби суспільства. Воно відкриває очі на проблеми, які часто залишаються поза увагою: соціальна ізоляція, екологічні катастрофи, гуманітарні кризи. Іноді саме волонтери стають рушійною силою змін, привертаючи увагу до цих питань. Особливо це актуально сьогодні, у часі війни, адже зараз волонтери — це голос наших Захисників і Захисниць. Вони не дають нам забувати про те, яка ціна нашої свободи, і нагадують про те, що кожен наш маленький донат є частинкою великої мети.
Волонтерство надихає. Воно пробуджує в людях прагнення ставати кращими, більш чуйними і терпимими. Зрештою, допомагаючи іншим, ми допомагаємо собі: розвиваємо емпатію, вчимося працювати в команді, долаємо власні страхи. Це більше, ніж просто допомога. Це спосіб змінювати світ і самих себе. Це дзеркало, яке показує найкращі сторони людства.
Та, насамперед, волонтерство — це доказ того, що у цьому жорстокому світі все ще є добро. Це втілення найголовнішої заповіді й чесноти — любові, що ніколи не переминає.
Марія ІВАНЦІВ
