59-річна Марія Полянська*, мати загиблого вояка, під час Хресної дороги знайшла душевний спокій і рівновагу.
Жінка втратила єдиного сина Ярослава. Він був добровольцем, який у перші дні повномасштабного російського вторгнення став на захист України. Марія після поховання сина не хотіла жити. Матір героя підтримали добрі сусідки-християнки, привели до церкви, де вона знайшла душевний спокій.
«До загибелі сина я зрідка ходила до церкви. Так, я хрещена та віруюча, але вважала відвідини храму навіть раз на тиждень марною тратою часу. Коли в мене були проблеми, то зверталася у думках за допомогою до Бога. Хоча це було «задля годиться», бо всі так робили», — зізнається пані Марія.
Батьки жінки свого часу не навчили доньку молитися, нічого не розповідали про Бога, хоча не були комуністами, а простими робітниками, які дуже юними поїхали з буковинських сіл до великого міста. Пішли вчитися у профтехучилища, там познайомилися і юними побралися. Далі все життя працювали на заводі. Двох своїх доньок охрестили за наполяганням родичів.
У радянські часи родина Марії жила, як усі, великих достатків не надбали. Старша сестра жінки, Ольга, померла від раку у 28 років. Була неодруженою. Після її смерті швидко не стало батьків. Марія залишилася сама. На той час дівчина вже закінчила фінансовий технікум, працювала бухгалтеркою в державній автоколоні.
«Мені було дуже зле та самотньо, бо не стало рідних. Родичів у мене було багато, та мої батьки за життя з ними майже не спілкувалися, і я їх не знала, – каже жінка. — Я свідомо вирішила шукати чоловіка, виходити заміж і створювати свою родину».
Наречений знайшовся швидко. Ним став Іван, водій керівника автоколони. Марія давно поглядала у бік ставного чорнявого красеня, який був аж надто серйозним. У відділі кадрів Марія дізналася, що Іван — сирота, виріс у дитбудинку, живе у гуртожитку.
«Знаєте, я сама запропонувала майбутньому чоловікові зустрічатися, – з ледь помітною посмішкою згадує жінка. —Хоча ніколи я не була надто сміливою щодо хлопців і до 25 років не мала жодних серйозних стосунків, я підійшла до Івана та тихо запросила його в кіно. Він і згодився. На все життя згодився…».
Через кілька місяців молоді люди побралися. Іван переїхав до Марії, у них народився єдиний син Ярослав.
«Церковного шлюбу ми не брали, попри те, що вже й до церков можна було вільно ходити. Сина охрестили лише в півтора року, коли він важко захворів на кір, і невідомо було чи виживе, — продовжує пані Полянська. — Та коли хвороба відступила, ми знову «забули» про Бога».
Коли Марія вдруге завагітніла, то… зробила аборт.
Марта ЛОКОТЕЦЬКА
*Прізвище героїні історії на її прохання змінено
(Продовження читайте у 12 числі газети «Нова Зоря»)
