В сьогоднішню добу надшвидкого розвитку засобів масової комунікації до нас щоденно чи не зі швидкістю світла доходять різні трагічні звістки як з України, так із різних кінців світу. Вони нерідко майорять заголовками на кшталт: «Розбився літак. Вцілілих у трагедії немає»; «В зоні ООС п’ять поранених та один загинув»; «За останню добу в Україні понад дві тисячі нових заражень на Ковід-19, з них 6 летальних випадків» тощо… Ми неначе законсервовані в цих трагічних новинах, у відповідь на які тисячі голосів в унісон запитують: «Як далі жити, розвиватися, творити в усьому цьому трагізмі?!». Або як жартував один мій знайомий про те, що «Ковід-19» поволі народжує «Психоз-20». Куди не повернешся, всюди чути слово смерть, смерть, смерть…
Однак, напередодні великого свята Успіння Пресвятої Богородиці ми маємо запрошення та привілей подивитися на все це іншими очима, очима віруючої людини.
Як відомо, на початках 50 років минулого століття Папа Пій ХІІ проголосив догму про те, що Богородиця взята з тілом і душею до неба. А Папa Бенедикт ХVІ декілька років тому окреслював свято Успіння Богородиці як свято «радості та надії».
Чому радості і надії?
Смерть принесла у світ «перша Єва» за те, що послухала змія, замість Бога; за те, що захотіла стати на місце Бога, щоб «як Бог» мати «знання добра і зла», бути незалежною. Однак задум Творця був іншим, щоб Його творіння були сопричасними. Тобто Бог створив світ так, щоб усе, що існує, завдячувало своїм існуванням комусь іншому. Це добре помітно навіть у природі. Одне, жертвуючись іншому, народжує нове життя. Єва стала жертвою спокусливого обману, порушила цей закон, чим внесла у світ терпіння і смерть.
Одначе первинна гармонія відновлюється завдяки «другій Єві» – Діві Марії, Яка є в абсолютній гармонії з Богом. Звучить її непорочне «Так!» Богові у всьому! Вона слугиня Господня – вільний простір для Божого діяння. Споконвічне Слово Боже може вільно діяти в ній, воплотитися і замешкати між нами назавжди. І саме Слово Боже, що споконвіку було з Богом, єдинородний Син Божий, завдяки цьому «так!» Діви Марії, стає нашим первородним братом і показує нам дорогу до Життя і своєю смертю перемагає смерть, яка увійшла через гріх у світ. І ця перемога є раз і назавжди!
Тому свято Успіння Пресвятої Богородиці, особливо в цих важких моментах для людства, хоче пригадати нам, що для людини, яка помирає, життя продовжується в іншому вимірі, і її свобода волі зберігається, а смерть, що видається таким лихом, може виявитися прихованим благословенням. Всі, хто сьогодні горює через тимчасову розлуку з рідними, близькими, друзями і знайомими, подивімося на неї через призму свята Успіння. Всі, що переставилися із земного життя, не померли, а ввійшли в інший вимір життя. Подумайте лише про те, що вони випередили нас на шляху до входження в кращий, духовний світ. Цей світ апостол Павло описує так: «Чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготовив Бог тим, що його люблять» (І Кор. 2, 9).
Але й сам Апостол Павло не був позбавлений терпінь протягом свого земного життя. Пригадайте, як він тричі молився, благаючи Господа забрати у нього якусь «колючку», яка йому дошкуляла, але Господь не відповів на його молитви у такий спосіб (див. ІІ Кор. 12:7–10). Але саме з цією неміччю він став Апостолом народів, пройшовши чотири великі місіонерські подорожі. А міг би багато разів втратити себе, якби був красномовним, здоровим, гарним і позбавленим всього того, що смиряло його.
Роздумуючи над цим всім, приходиш до розуміння, що ми знаємо так мало! Наше судження таке обмежене! Ми судимо про Господні шляхи, виходячи зі свого вузького бачення. Але наш земний погляд поки що обмежений в декількох кілометрах, наш слух не завжди в силі почути заспокійливого голосу Божого: «Не бійся, сину, я переміг смерть». Сьогодні багато серед нас плачуть, бо втратили рідних, і ці слова наразі для них ще не в силі стати розрадою, бо біль заглушує будь-який позитивний роздум.
Помолімося у цей празник за всіх, хто терпить біль розлуки, ввіряючи їх в обійми нашої Матері – Пресвятої Богородиці! Довірмося Богові у всіх наших життєвих негараздах, трагедіях і навіть розлуках, пам’ятаючи, що всі вони тимчасові!
Нехай же сьогоднішнє свято Успіння Богородиці буде для нас святом надії і радості.
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
