В ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері загинув Василь Стус. Його було замордовано наглядачами. За неофіційною інформацією він помер від удару тюремними нарами. За офіційною версією причина смерті поета — зупинка серця. Василь Стус був похований спочатку на табірному кладовищі і лише у 1989 році був перепохований на Байковому кладовищі Києва.
Василь Стус був гідним Нобелівської премії з літератури. Однак спроби української діаспори 1985 року подати матеріали до Нобелівського комітету виявилися припізнілими: трагедія в Пермському таборі, де відбував покарання Стус, сталася раніше, ніж вдалося оформити всі необхідні для цього матеріали (а за протоколом Нобелівського комітету премія присуджується лише живим претендентам).
Народився Василь Стус на Вінниччині. Навчався Стус у Донецькому педагогічному інституті, трохи вчителював на Кіровоградщині, потім пішов до армії. Під час навчання і служби став писати вірші. Його перші публікації з’явилися в 1959 році в «Літературній Україні».
У такий же осінній день, 4 вересня 1965 р., Василь Стус, в той час випускник Донецького педагогічного інституту, аспірант Інституту літератури, був серед учасників першої публічної демонстрації в Києві кінострічки “Тіні забутих предків”. Цей фільм роботи Сергія Параджанова в присутності автора був показаний в центрі міста – в кінотеатрі “Україна”, зал якого був повністю заповнений глядачами: місцевими жителями і гостями столиці.
За кілька днів до прем’єри по Україні прокотилася хвиля арештів представників інтелігенції. Так, режим, який прийшов після періоду певної демократизації, викликаної відлигою, відреагував на зростання громадянської свідомості мислячих людей.
Популярністю кінострічки вирішили скористатися Іван Дзюба, нині відомий у світі письменник, а тоді аспірант київського Інституту літератури, і В’ячеслав Чорновіл, відомий і, на жаль, вже покійний політик, який у той час працював журналістом.
Як і передбачалося офіційною програмою показу, в його фіналі виступив сам автор, “батько” стрічки Сергій Параджанов.
За ним на сцену вийшов Іван Дзюба. Однак, після декількох компліментів на адресу фільму і його творців учений-літератор закликав публіку встати проти поголовних арештів серед української інтелігенції і поіменно назвав всіх ув’язнених дисидентів.
Кілька людей, серед яких, звичайно, було кілька кадебістів, намагалися зіштовхнути виступає зі сцени. В той же час В’ячеслав Чорновіл закликав присутніх піднятися з крісел в знак солідарності з заарештованими.
За участь у цій акції його відрахували з аспірантури, за ним почало стежити КДБ. У січні 1972 року його вперше арештували. Впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах.
Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму у селі Кучино Чусовського району Пермської області.
На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування.
28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.
Стус залишив після себе не лише десятки віршів, але і міф, за масштабом можна порівняти з шевченківським.
У 1990 році Стус був удостоєний Державної премії ім. Т. Шевченка, а в 2005 році звання “Герой України”. Всі нагороди посмертно.
