Під такою назвою у видавництві «Нова Зоря» побачила світ книга поезій знаного ще з часів підпілля УГКЦ отця Михаїла Косила.
Він відомий як наставник та викладач для кількох десятків священників. Навчав та служив у підпіллі, коли вірні Українській Греко-Католицькій Церкві єпископи, священники, монахи, монахині та тисячі людей змушені були таємно сповідувати віру батьків. Інакше можна було потрапити за ґрати. З благословення єпископів отець Михаїл організував та понад 20 років навчав майбутніх душпастирів. Роздуми про непросте життя в «радянському раї», звертання до Господа, настанови та бачення світу викладав також у поетичних рядках, які ще чекають на ґрунтовне дослідження.
«Отець Михаїл, беззаперечно, значна постать в історії нашої церкви, – каже упорядник третього видання книги, учень священника, отець Іван Лейб’юк – парох церкви Чуда св. Архистратига Михаїла міста Яремче (Дора) Коломийської єпархії. – Народився отець Косило 20 грудня 1932 року в с. Дора поблизу Яремче в родині Василя та Катерини Косил. Батьки з перших років його життя прищеплювали синові побожність, чесність, любов до Господа та вірність Україні».
Малим Михайлик допомагав своєму дідусеві по матері Миколі Спасюку паламарювати в церкві Чуда св. Архистратига Михаїла. Також хлопчик часто відвідував студитський монастир святого пророка Іллі. Власне монахи цієї святині вплинули на його бажання в подальшому стати священником. Там майбутній знаний діяч підпілля навчився церковного уставу та піснеспівів.
Жив Михаїл Косило у дуже непростий час: прихід перших совітів, Друга світова війна, сумнозвісний Львівський псевдособор, що мав на меті знищити УГКЦ та поставити в радянські рамки священників. Юнакові було нелегко, та все ж він здобув богословську освіту при сприянні та керівництві отця Антонія Казновського, який приїхав у село, переховуючись від злочинної радянської влади, та з 1949-го став підпільним душпастирем на кілька сіл і містечок. Підпільно навчаючись, юнак брав участь у щоденній Літургії, часто сповідався та причащався. Таке життя не давало можливості працювати на державній роботі. Тому Михаїл Косило заробляв на життя тим, що читав псалтирі біля покійників та виготовляв церковні календарі.
Далі була служба в радянській армії, що стала для юнака випробуванням духу. На щастя, довго в армії Михаїл не був. За висновком медичної комісії він повернувся додому та продовжив виконувати обов’язки дяка-регента при отцеві Антонію. Далі семінарист здавав екзамени у багатьох нині знаних служителів часів підпілля: єпископів Миколая Чарнецького, Івана Лятишевського, Симеона Лукача, отців Авксентія Бойчука, Романа Винничука та інших. У другій половині 1950-их, в часи так званої «хрущовської відлиги», Михаїл Косило організував збір підписів для реєстрації греко-католицької громади в Дорі. Він зібрав 1250 підписів. 13 червня 1957 року, попри труднощі, прийняв ієрейські свячення у Львові від єпископа Миколая Чарнецького. Першу Святу Літургію відслужив у рідному домі. 25 червня 1958-го року отця Антонія та отця Михаїла було засуджено за антирадянську діяльність.
Тюремний термін священники відбували в місті Жданов (нині Маріуполь) на Донеччині. Тут 13 лютого 1959-го року помер о. Антоній Казновський. 20 вересня 1959 року отця Михаїла звільнили. Священник розпочав активну душпастирську діяльність, а ще шукав кандидатів до священничого стану. Служіння отця Михаїла не залишилося непоміченим. 15 січня 1962 року його вдруге засудили. На початку ув’язнення о. Михаїл був у Станіславській тюрмі разом із підпільними єпископами – нині блаженними священномучениками Іваном Слезюком та Симеоном Лукачем. Згодом його перевели до Львова. Там він навчився шити одяг та столярувати. Опісля ці навички стали йому в пригоді, коли він шив священничий одяг та виготовляв престоли для підпільних Літургій. Через сумлінну поведінку та виконання норм важкої роботи отця Михаїла 20 червня 1963 року достроково звільнили.
На волі підпільний священник мусив обов’язково знайти державну роботу, аби знову не потрапити до в’язниці. Знайомі та друзі допомогли йому влаштуватися пасічником у Делятинському лісокомбінаті, де отець Косило пропрацював до легалізації УГКЦ. Працюючи, він організував підпільну семінарію. У 1968 році Єпископ Іван Слезюк призначив його ректором.
Отець Іван Лейб’юк познайомився з отцем Михаїлом 14-річним підлітком.
«Я навчався у 8-му класі та пішов до нього сповідатися, – згадує нині душпастир. – Після сповіді та Причастя отець запитав, чи я не хотів би стати священником. Я відповів ствердно, бо моя родина– побожні практикуючі християни. А ще я любив музику, навчався у професора Львівської консерваторії Юрія Сливинського, який тоді жив у Дорі. І так, я міркував, чи не посвятити себе Богові. Однак часи були непрості. І якраз запитання отця Михайла визначило мій подальший життєвий шлях».
Спраглий Божого слова, підліток почав приїжджати до підпільного священника, допомагав йому на Літургіях. Згодом о. Михаїл запропонував учневі йти працювати до нього на пасіку. А це означало, що кожен день Іван Лейб’юк був на Літургіях та навчався.
«Отець Михаїл ще й розповідав про свої митарства, навчав, що казати, коли спіймають, як поводитися на допитах», – продовжує о. Іван та додає, що його наставник був вимогливим, але водночас добрим, щедрим, забезпечував духовною літературою. Книги збирав звідусіль. Зокрема дещо давали родичі підпільних священників та єпископів. Про своїх вихованців дбав, наче батько. Проте й випробовував. «От у якійсь книзі можна було випадково знайти «забуту» грошову купюру. Хто повертав та казав, наставник радів і хвалив. Та бувало, що дехто й брав. Проте номери всіх «забутих» грошей отець переписував у спеціальний зошит. І було комусь непереливки», – розповідає отець Іван.
Отець Михаїл Косило дуже доступно, стисло і тезово пояснював усі богословські предмети. Семінаристи вивчали літургіку, Біблійну історію, історію Церкви, історію України, філософії, катехизм, патрологію, догматику, пастирське, моральне богослів’я, церковний спів, канонічне право, церковнослов’янську мову, трохи латинську. Також вчили й польську мову, бо чимало богословської літератури була польською. Дуже заохочував священник своїх вихованців до щоденної молитви Церковного Правила. Як була можливість, то збиралися разом і молилися Вечірню, Повечір’я, Північну, Вранішню та часи.
Іноді отець Михаїл зачитував семінаристам підпільної семінарії й свої вірші, в яких було звертання до Бога, Діви Марії, описано переживання в ув’язненні, радість звільнення. Деякі поезії отець Косило поклав на ноти. Згодом літературний доробок підпільного священника зібрав у книгу нині єпископ Коломийської єпархії Владика Петро Голіней. Книга перевидавалася тричі: у 2001, 2002 та в 2025 роках. Упорядником останнього видання став отець Іван Лейб’юк. Окрім віршів, отець Михаїл залишив записи церковних наспівів на бобінах (котушках з магнітною плівкою, на яку записували пісні чи розмови на магнітофон), є кілька записів його проповідей.
…За життя отець Михаїл вивчив понад 20 священників, які зараз служать в Україні та за кордоном. Також батьки Блаженнішого Святослава Шевчука були близько знайомі з отцем Косилом і часто брали участь у підпільних Богослужіннях. З 1989 року наставник семінаристів брав активну участь у заходах щодо легалізації УГКЦ. Згодом очолив Чернівецький деканат і відновлював життя греко-католицьких громад на Буковині.
10 листопада 2000 року отець Михаїл відійшов до Неба по вічну нагороду. Похований у Дорі. Зараз у родинній хаті священника є музей, який відвідують семінаристи, священники, монахи і монахині та всі, хто цікавиться історією УГКЦ. Відвідав хату отця Михаїла і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. У музеї щодня є Свята Літургія.
Сабіна РУЖИЦЬКА
