10 березня 2026 року в Івано-Франківському краєзнавчому музеї відбувся захід, приурочений сумним подіям Львівського псевдособору. 80 років тому московський патріархат у співпраці з комуністичною владою ліквідували УГКЦ. Ці трагічні діяння православної церкви Московського патріархату розпочали еру переслідувань духовенства та вірних.
Захід розпочали молитвою за всіх постраждалих від комуністичних гонінь. Присутніх привітали Владика-помічник Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ Микола Семенишин, передавши вітання та благословення від Митрополита Володимира Війтишина, а також в.о. начальника відділу у справах національностей та релігій п. Тетяна Лапка. Пані Тетяна пригадала події з власного дитинства, коли її мама брала із собою на Літургії в часи підпілля.
Центральною частиною програми заходу були наукові доповіді. Директор Івано-Франківського краєзнавчого музею п. Галина Беднарчик у своєму виступі висвітлила причини та хід подій ліквідації УГКЦ, проводячи паралелі до сьогодення. «Що було загрозою для такої величезної країни, як радянський союз, який займав пів континенту, у Греко-Католицькій Церкві, яка вміщувалася у порівнянні з масштабами СРСР у досить компактних географічних рамках? У ній вони бачили страшного ворога. Наша Церква була бастіоном української ідентичності. Більшість священників мали вищу освіту, були лідерами громад, просвітниками. Ними було важко управляти, адже мали свою думку та її відстоювали», – зазначила доповідач.
Владика Петро Голіней (Єпископ-помічник Коломийської Єпархії) висвітлив процес вишколу бажаючих бути священниками у часи підпілля. На прикладі кількох осіб Владика показав яким важким та небезпечним процесом була освіта у часи переслідування УГКЦ, адже будь-яка діяльність УГКЦ перебувала під пильним наглядом радянських спецслужб. Владика наголосив, що для життя Церкви необхідними є священники та звершення Святих Таїнств. Це і спонукувало духовенство шукати способи продовжувати виховання майбутніх душпастирів. Оскільки не існувало одного закладу, де б можна було пройти семінарійне навчання, тому кандидати до священства змушені були подорожувати по різних місцевостях, де священники навчали богословських дисциплін і приймали іспити. Владика Петро пригадав, що у 1968 році владика Іван Слезюк доручив молодому священнику о. Михайлові Косилу організувати підпільну семінарію. Певний період важко було знайти кандидатів до священства, оскільки це могло призвести до ув’язнень та гонінь.
На завершення доповіді, звертаючись до присутніх семінаристів, Владика наголосив, що сьогодні можна від кандидатів у священство почути питання про перспективи. «Тодішні семінаристи мали лише одну перспективу – тюрму, а все інше залишалося невідомим». Закликаючи до довіри Богу, Єпископ заохотив з ревністю готуватися до служіння та пам’ятати приклад тих, хто формувався у часи підпілля.
Двоє інших доповідачів – отець Никодим Гуралюк з Чину святого Василія Великого та сестра монахиня Соломія Чигис зі Згромадження сестер Пресвятої Родини – поділилися власним досвідом покликання та служіння у період атеїстичних гонінь. Питання вступу до монастиря отця Никодима нуртувало певний час. Благословення на вступ до монастиря дав владика підпільної Івано-Франківської єпархії Софрон Дмитерко. Коли отець написав прохання та підписав, прочитав у присутності єпископа, владика Софрон, взявши написане прохання, розірвав і спалив його. Так робили з огляду запобігти будь-яким зачіпкам радянським спецслужбам. За словами ченця, отримати священничі свячення вдалося щойно за третьою спробою, оскільки за єпископами шпигували. Священниче служіння в атеїстичні часи було сповнене великих ризиків, проте Господь сам провадив священника та оберігав від небезпек.
Сестра Соломія Чигис, розповідаючи про своє покликання, сказала, що на час вступу в монастир мала 17 років. Щоб бути присутньою на Літургії, потрібно було вставати о 4 або 5 годині ранку. Це було додатковим випробуванням, оскільки молода сестра хотіла довше поспати. Щоранку сестра казала: «Боже, ще нині, а завтра побачимо, як буде». І так вже 50 років сестра служить у Згромадженні сестер Пресвятої Родини.
Оскільки в монастирі сестер у Долині часто відбувалися обшуки, потрібно було бути обережним. Настоятелька презентувала себе як монахиня, а інших сестер представляла як родичів. Божественну Літургію служили на столі, а опісля ставили на той стіл радіо. Серед тих, хто провадив обшуки, були і співчутливі люди. Сестра поділилися спогадами, коли одна сестра ховала літургійний посуд, до кімнати зайшов міліціонер і запитав, де сестра сховала чашу. Вона відповіла, що у матраці. Тоді він сказав переховати, оскільки все будуть перетрясати. Іншого разу, знайшовши засушені частиці для Літургії, «ревізори» почали їх висипати у відро з помиями. А коли настоятелька розплакалася, то вони зупинилися.
Сестра свідчила й про те, що коли органи СРСР зайшли у монастир і під час обшуків побачили ящик, то запитали настоятельку, що там є. Вона відповіла: «Там Святі Тайни – Ісус. Якщо не боїшся, то йди». Проте представник влади не відважився. Іншим випадком Божого захисту було свідчення священника, котрий перебував в Дрогобичі у в’язниці. Коли до нього прийшов наглядач, то побачив отця з вервицею у руках і промовив: «Ви маєте якусь зброю. У мене є наказ вивести вас на смерть. Але мені щось не дає це зробити – я не можу вмочити свою руку у вашій крові». Такі випадки були непоодинокі, але як наголосила сестра: «Часто ми думаємо, що ми є вірні Богові, проте найперше Господь залишається вірний нам».
Історичні нариси передумов та перебігу сумнозвісного псевдособору, історії, котрими поділилися доповідачі та свідки підпільної Церкви, стали для учасників заходу моментом пригадування та переосмислення служіння у сьогоденні.
На заході були присутні численні семінаристи, представники монаших спільнот, працівники Івано-Франківського краєзнавчого музею та запрошені гості. До уваги присутніх було представлено банери, розроблені Інститутом історії Церкви УКУ, присвячені Львівському псевдособору. Учасники заходу мали можливість ознайомитися з експонатами, котрі свідчили про часи підпілля та наслідки гонінь, а саме антимінс підпільних часів, статті з газет про переслідування, книги про псевдособор та література про переслідуване духовенство УГКЦ.
Молитвою «Під Твою милість» завершили захід, після котрого зробили кілька спільних світлин на згадку. Ініціатором та модератором заходу став молодший співробітник Івано-Франківського краєзнавчого музею та автор цієї статті.
о. Григорій Мар’ян ДЖАЛА, МЗСАА.
