(Знаний Богородичний центр у Погоні поповнився кількома суттєвими історичними знахідками та згадками)
«У травень, місяць Богородиці, хочу повідомити про цікаві історичні знахідки, що стосуються історії Погінського монастиря та історії Тисмениці», – жваво каже у телефонній розмові голова Тисменицької міської ради пані Тетяна Градюк та додає, що ініціатором знахідок є теперішній ігумен монастиря, отець Терентій Цапчук.
«Про Погоню треба говорити лише в Погоні. Отож, запрошую!», – каже отець Цапчук.
Запрошення радо приймаю. З радістю та вдячністю приїжджаю до Погоні. У величному храмі, помолившись, розмовляємо про нововідкриті цікавинки, які підтверджують давню історію обителі.
«Насамперед хочу представити гравюру із зображенням Погінської Богородиці, датовану 29 липня 1772 року, – з гордістю розповідає отець Терентій. – Її знайшли працівники Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Генеральний директор книгозбірні пан Василь Ферштей, який родом із села Пшеничники, що сусідить з Погонею, передав 23 січня 2025 року гравюру отцю Йосифу Кральці, протоігумену Провінції Найсвятішого Спасителя Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ) та мені».
Як зазначає отець Цапчук, ймовірно, гравюра слугувала ілюстрацією до нині невстановленого видання — популярної у свій час книги з оповідями про чуда, пов’язані з образом Пресвятої Богородиці, та молитвами до Неї. Автором твору є український митець Іван Колтуновський — живописець зі Станіслава (нині Івано-Франківськ), знаний за кількома підписаними роботами. Його ім’я чітко зазначене під гравюрою. Поруч згадується й Мартин-Маркіян Демушевський — тодішній ігумен Погінського монастиря. Хоча існували припущення, що саме він міг бути автором, жодних підтверджень його мистецької діяльності не знайдено, тож, найімовірніше, він виступив замовником роботи.
Композиція гравюри промовиста й символічна: у центрі — коронований образ Богородиці, обабіч — святителі Іван Золотоустий і Василій Великий. Унизу зображено монастирський комплекс того часу та липу, на якій, за переказами, вперше з’явився святий образ. Ще нижче — герб василіянського чину та родовий знак Потоцьких «Пилява». Саме представниця цього роду Іванна Велигорська, за переказами, отримавши допомогу завдяки молитві до Погінської Богородиці, стала фундаторкою монастиря і передала йому свої землі. У минулому обитель володіла значними угіддями.
«Зараз непросто уявити, що монастир мав так багато земель, та колись це було звичною справою. У 1946-му році, коли наші землі окупували совіти, то вони відібрали у монастиря понад 100 гектарів землі», – каже отець Терентій. Сьогодні в монастирі вже можна побачити відтворену копію цієї гравюри, виконану за допомогою сучасних технологій на полотні. Новинка стала ще однією візитівкою обителі. Вона покликана не лише зберегти історичну пам’ять, а й стати новим впізнаваним символом Погінської святині.
…Аби глибше дослідити історію монастиря, отець Терентій Цапчук опрацював Шематизм 1867 року, в якому знайшов інформацію про те, що, за переказами, монастир тут існував з часів князя Данила Галицького. Та перший певний слід його існування починається в 1634-му, коли шляхтич Миколай Потоцький визначив місце для заснування монастиря.
Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте у ч. 17 газети «Нова Зоря»)
