Від давен нашу Батьківщину називали «другим Єрусалимом», або також «дім Богородиці». Таку назву Україна отримала від кількості церков та паломницьких місць. Спогадуючи 25-ліття візиту святого Папи Івана-Павла ІІ в Україну, варто пригадати слова, які Понтифік сказав 24 червня 2001 р., після молитви «Ангел Господній»: «Зрошена потужним потоком віри, Україна, таким чином стала християнською землею, і в той же час землею марійською. Це засвідчують численні відпустові місця, в яких виражається уся любов вірних до Небесної Матері».
Щодо кількості ікон були різні припущення. Дмитро Степовик писав, що в історії українського християнства є не менше 36 чудотворних ікон. Найобширніший список чудотворних Богородичних ікон України і коротку інформацію про них українською мовою подав Григор Лужницький. У його списку 193 ікони, до котрих подав коротку історичну інформацію. Як писав у вступі свого дослідження у 1984 році, що це була «перша спроба в українському Маріознавстві реєстру-списка чудотворних Богородичних ікон з усіх етнографічних земель України, як теж частинно з цих чужинних земель, що їх ікони стали джерелом почитання в Україні». П. Курінний та професор І. Горошок стверджували про 240 окремих чудотворних і особливо почитаних образів Найсвятішої Діви Марії. Доцент Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Ігор Коваль стверджував про «приблизно 350». Найновіші дослідження щодо підрахунку богородичних ікон, через які Господь явив свою благодать від часів хрещення Руси до сьогодення провів автор цієї статті. У даному списку міститься понад 450 найменувань. Зустрічаємося із твердженням, що в Україні найбільше чудотворних ікон, через які Пречиста Діва Марія виявляє Свою любов. Іван Ортинський писав: «Немає сумніву, що Україна за багатством ікон не поступається нікому».
У цей час матеріали про 450 ікон, через які Господь явив Свою благодать не видані через брак фінансів. Праця над створенням такого лексикону сягає вже десять років. Найбільше інформації про ікони автор віднайшов у польських та російськомовних виданнях приурочених чудотворним іконам.
Українська земля була гостинною для різних народів, що не завжди було тими народами оцінено. Однак кожен народ християнського визнання мав сакральні цінності, як для прикладу чудотворні ікони, які в момент загрози, рятуючи своє життя, рятували й ікони, через які Бог не раз виявляв вірним Свою милість. Так то втікаючи від загрози чи то татар, чи то комуністичних лихоліть, вірмени, поляки забирали з собою чудотворні ікони, а по мірі можливості — і інший церковний інвентар. Завдяки цьому, хоч не в Україні, де були прославлені ці ікони, але в світі збереглися оригінали славетних ікон, які Господь прославив на нашій стражденній землі. Варто зазначити, що не раз українські ікони викрадали поляки (Львівська, Белзька, Сокальська, Вишнівчицька, Хлопицька, Фрагська, Струмилово-Каменецька) і московіти (Вишгородська, Свенська, Іллінська-Чернігівська та інші). Проте пам’ять про ці славетні українські святині живе й культивується в пам’яті українців. Іконописні скарби нашого краю, особливо чудотворні та місцево шановані ікони, є незахищеними від грабіжників, про що маємо численні докази. Численні пам’ятки потребують належних реставраційних заходів та надійної охорони.
Найбільше ікон з України було вивезено до Польщі. Тадеуш Кукіз писав про феномен, яким було: «мабуть єдине в Європі в такій мірі — перенесення сакральних об’єктів з південно-східних земель на терени сьогоднішньої Польщі».
Ікона чи образ тісно пов’язані з історією людей і землі, і навіть при частому перевезенні ікони, її первісна назва пригадує звідки прибула. В історії польського народу, який жив на землях України і пережив трагічні сторінки, не раз ікона є мовчазним свідком молитви і благань. Ікона була свідком втечі й часто ставала немов однією з переселенців. Її присутність серед переселенців була єдиною надією на порятунок, а сьогодні пригадує про рідні сторони і життя минулих поколінь. Велику участь у рятуванні чудотворних ікон і духовної атрибутики завдячуємо духовенству, але також і відважним вірним, які, наражаючи своє життя на небезпеку, рятували сакральні предмети.
У часі сьогодення ми часто бачимо, що ікони реставрують і їм повертають їх первісний вигляд. Завдяки реставрації, можемо довідатися вік ікони чи повернути оригінальний вигляд, так як в давнину оновлюючи ікони, накладали новий шар фарби. Однак, незалежно від нашарувань, Бог являв благодать засвідчуючи особливе діяння через конкретні ікони. Можна зауважити, що інколи вже саме місце, де перебувала чудотворна ікона, являє ласки, навіть, якщо оригінал ікони загубився чи «помандрував» у світи. Це бачимо на прикладі ікони у Маняві, де після відновлення монастиря новонаписана ікона двічі замироточила немов попередила про потоп на Прикарпатті (2008 р.) і війну московії проти України (2013 р.). Копія Станіславівської ікони (Ласкавої), у наш час являє численні чудеса. Численні ласки люди отримують і від Унівської ікони Божої Матері, оригінал якої був втрачений, а сьогоднішня ікона намальована у 1994 р. ієромонахом Ювеналієм Мокрицьким. Ласку Божу люди отримують і від ікон, які віднайшли вже в нашому столітті, як для прикладу «Джерело милосердя» у місійному Згромадженні св. ап. Андрія (м. Івано-Франківськ) чи новонаписана ікона «Всецариця» у Монастириську в урочищі Святогірське, де вона кількаразово мироточила, а вірні засвідчують про отримані зцілення від недуг.
Бог має свій час вияву змилування. Бог не є обмежений працею годинника, не прив’язаний до місця чи ікони. Привілейованим святим часом є день Господній. Однак саме через ласки, Господь засвідчує Свою особливу присутність серед нас грішних.
Оскільки літо — то час прощ, тому спішімо побути в присутності Богородиці, і нехай наші молитви, занесені перед святими іконами, будуть вислухані Господом.
о. Григорій Мар’ян Джала, МЗСАА
