Свідчення віри ветерана Михайла Стрипи, який передав Папі Леву XIV прапор і хрестик, що пройшли з ним фронтовими дорогами
Війна оголює людське серце. На передовій зникають умовності і людина залишається сам на сам із Богом, власним сумлінням і вічністю. Саме там молитва перестає бути звичкою і стає диханням душі. Для багатьох українських воїнів віра стала тією силою, яка допомагала вистояти під обстрілами, не втратити людяності й берегти побратимів. Історія ветерана російсько-української війни Михайла Стрипи — це не лише розповідь про військову службу, а насамперед свідчення того, як Господь супроводжував людину серед смертельної небезпеки.
Нещодавно через Владику Миколу Кардинала Бичка, Єпископа Мельбурнської Єпархії святих апостолів Петра й Павла (Австралія), він передав Святішому Отцеві Леву XIV український прапор та дерев’яний хрестик, які весь час були поруч із ним на фронті. Цей символічний дар став знаком вдячності Богові за збережене життя та свідченням незламної віри українських захисників. Ми дізналися, хто цей воїн і чому він вирішив передати прапор та хрестик Папі Леву ХІV. Знайти захисника за іменем та прізвищем у соцмережах було легко, Михайло Стрипа радо відгукнувся на запрошення та завітав до редакції часопису.
«Я народився і виріс у благословенному Богом Гошеві, біля Ясної Гори, де знаходиться василіянський монастир Преображення Господнього і зберігається чудотворна ікона Матері Божої», — розповідає Михайло та додає, що змалечку відвідував монастир. Саме там зароджувалася його віра. Перші молитви він почув від прабабусі Кароліни Шиян. Згодом катехизму його навчав світлої пам’яті отець Ярослав Лесів — знаний священник, дисидент і мученик за віру. Вже у восьмирічному віці хлопець став членом Марійської дружини. Змалку Михайло мріяв про військову службу. Однак життєва дорога привела його до Львівського державного університету внутрішніх справ, після закінчення якого він працював у Національній поліції. У 2014 та 2019 роках добровільно виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС.
«У 2022-му я був на посаді інспектора відділу вибухотехнічної служби Головного управління Нацполіції в Івано-Франківській області, — продовжує ветеран. — З перших днів великої війни, я разом з колегами здійснював ліквідацію наслідків ракетних ударів по аеропорту та області. Найбільше роботи було в аеропорті, адже для польотів потрібно було очистити територію від вибухонебезпечних предметів, пошкоджених ракет». Згодом Михайло Стрипа вирішив вступити до лав ЗСУ. «Так як робоче місце за поліцейськими не зберігалося, у травні 2022-го я добровільно звільнився та вступив у ДУК «Правий сектор», — каже воїн. На вибір служби вплинув однокласник чоловіка — отець Марко Федак, який є ієромонахом ЧСВВ. Він був ігуменом монастиря у села Званівка на Донеччині (зараз о. Марко служить у Луцьку).
Михайло пройшов певний відбір і його відправили на вишкіл у Київ, звідти розприділили у Миколаївську область до 5-ї тактичної групи Сил Спеціальних Операцій ЗСУ. З листопада 2022 року Михайло перейшов у механізований батальйон друга «Гонти» (Степана Трача, Народного Героя України). Під його командуванням брав участь в бойових діях на Луганщині, Донеччині, Харківщині, Сумщині, Курщині. Михайло мінував позиції «на нулі» та в «сірій» зоні, розміновував шляхи підходу до позицій, брав участь у стрілецьких боях у містах та в посадках. Головний сержант взводу, командир 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 3-го механізованого батальйону 67-ї окремої механізованої бригади Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», на фронті він мав промовистий позивний — «Монах», хоча в нього є любляча родина: дружина і діти.
«У боях я особливо відчував Божу присутність, — говорить ветеран. — Саме тому не можу мовчати про Його милість до українських воїнів». Одним із найсильніших спогадів для нього залишаються бої біля Невського та Площанки на Луганщині. «Ми вели бої з російським штурмовим загоном «чорна мамба», потрапили під дуже щільний артилерійський обстріл. Біля мене розірвався снаряд 60-го калібру. Людськими мірками шансів вижити майже не було. Але я постійно молився. Господь зберіг мені життя — отримав лише легкі осколкові поранення. Врятувалися й двоє побратимів, які йшли позаду мене», — каже воїн. Також особливий випадок стався у Бахмуті на Донеччині. За словами Михайла, заходячи до покинутих будинків, він завжди ставив у вікні маленькі іконки. Одного разу в будинок влучив тандемний снаряд для РПГ-7, який пробив стіну і мав здетонувати. Але цього не сталося. Снаряд зупинився у столі, який військові використали як барикаду.
«Сила Божа на війні особливо проявляється, — каже боєць-ветеран. — Я, як практикуючий християнин, завжди звертався до Бога та Діви Марії за охороною для своїх побратимів та для себе. Маленька Біблія завжди була в моєму наплічнику. А в хаті, де ми відпочивали, була велика Біблія. Коли у мене була лише найменша можливість, я на фронті читав Святе Письмо, молився та шукав розради і духовної підтримки в Бога. Перед кожним виїздом ми з хлопцями завжди говорили: «Боже, будь завжди зі мною, Ти вперед, а я — за Тобою». У Бахмуті народилася ще одна обіцянка воїна. Михайло сказав Господу, що якщо повернеться живим, неодмінно здійснить паломництво до Ватикану. Обітниця здійснилася у 2026 році.
Разом із дружиною Лілією він прибув до Італії, де вже багато років живе його мама. «Звісно, що ми вирушили і у Ватикан. Та я хотів побувати там не лише як паломник, — продовжує пан Стрипа. — Я вирішив залишити там частинку своєї історії, як християнина, католика та українського військового. Я взяв прапор та дерев’яний хрестик, які проніс на собі у війну». На знамені чоловік доручив написати своїй дружині італійською: «Цей прапор завжди був у моєму бронежилеті, а хрест був прикріплений до мого бронежилета, коли я туди їхав. Потім вони сказали, що нас виведуть з Бахмута як тяжкопоранених або мертвих. Я пам’ятаю, як міни вибухали поруч зі мною, як кулі пролітали крізь мою бороду, як гранати не вибухали біля мене, і в той момент я молився, я вижив, і мої побратими також… Дякую Богу за все. Нехай Бог дає мені, моїм дітям — Марії та Тадею, та моїй дружині Лілії мир і спокій».
Прапор Михайло вклав у рамку, зверху на скло наклеїв хрестик. Символічний подарунок від українського воїна християнина Михайло хотів передати Папі Римському. Та як це зробити, чоловік не знав. Раптом воїн згадав про посестру з фронту, подругу «Ластівку» (Ірину Драган), яка особисто знає Кардинала Миколу Бичка, який би міг передати прапор Святішому Отцеві. Михайло зателефонував Ірині. Вона сказала, що Кардинала у Римі немає, і порадила залишити прапор одному священнику, який передасть згодом дар Кардиналові. У червні Владика Бичок під час Загальної аудієнції у Римі передав Леву XIV дарунок Михайла Стрипи як символ Божої опіки та стійкості українського війська, та висловив вдячність Святішому Отцеві за його молитву та всі зусилля, які він докладає задля досягнення справедливого миру в Україні.
Про те, що його дар вже в Папи, Михайло дізнався із соцмереж. «Я був неймовірно втішений та вдячний Богові. У той момент я знову дав обіцянку, що буду робити все, що можу, і навіть більше, для нашої Перемоги, — каже воїн-ветеран, який після поранень має групу та продовжує допомагати побратимам. Він працює юристконсультом на одному з підприємств, де виробляють дрони, його дружина Лілія Стрипа є фахівцем із супроводу ветеранів в комунальному підприємстві «Дім воїна» в Івано-Франківську. Родина виховує двох дітей: 12-річну доньку Марічку та 6-річного сина Тадея.
Історія Михайла Стрипи нагадує, що віра не звільняє людину від випробувань, але допомагає пройти їх. Саме тому свідчення наших захисників є не лише сторінками сучасної історії України, а й живими уроками довіри Богові, мужності та незламності духу.
Сабіна РУЖИЦЬКА
