29 вересня виповнюється 30 років від дня відходу до Вічності отця Івана Галавая — греко-католицького священника, який у 1946 році категорично відмовився перейти на православ’я та, як сотні духовних осіб, потерпів від безбожної радянської влади. Його життя стало свідченням незламності віри, вірності Церкві та мужності.
Народився Іван Галавай 19 червня 1911 року в селі Старі Богородчани у селянській заможній багатодітній родині. У сім’ї, за словами племінника Ігоря Фецинця, було восьмеро дітей.
«Дівчинка Єлизавета померла маленькою, — розповідає племінник священника Ігор Фецинець. — Антон теж помер у молодому віці. Михайло, хоча мав лише початкову освіту, був секретарем адвоката Осипа Когута. Марія, яка була мені як друга мати, стала кухаркою. Семен був добрим господарем. Сестра Ольга була дружиною Дмитра Фецинця, який проживав у селі Глибівка і служив в УПА. Святослав працював механіком в івано-франківському автопарку. Вуйко Іван народився четвертим».
Жили Галаваї небідно. Батько майбутнього священника, Микола, купляв овець, умів виправляти шкіри та шити кожухи. А ще він мав в урочищі Мочари частину свого лісу, згодом збудував нову хату.
«Мій вуйко був дуже добрим та розумним, — продовжує пан Ігор. — У дитинстві з ним трапилося нещастя: на нього наступила корова. Відтоді він став погано чути. Але попри це дуже любив учитися».
Навчався хлопець спочатку в місцевій школі, згодом — у гімназії в Станиславові. За спогадами племінника пана Фецинця, його родич досконало знав польську, німецьку, старослов’янську, латинську мови. Згодом, уже після тюрми, ще й самотужки вивчив англійську. Його прагнення до знань та велика побожність привели у духовну семінарію. Навчання дало йому тверді основи високої моралі й духовності на все священниче життя. Після закінчення семінарії Іван Галавай вирішує прийняти целібат. Священничі свячення юнак отримав 5 червня 1938 року з рук єпископа Івана Лятишевського. Служив молодий священник у селі Княжому на Снятинщині та в Шешорах на Косівщині.
«Вуйко жив сам, і до нього приїжджали мама і сестри Марія та Ольга, аби допомагати в господарстві, — продовжує пан Ігор. — Його дуже поважали та любили парафіяни. І коли в 1942 році йому дали парафію ближче додому, на Заріччі у Старих Богородчанах, то все село йшло його проводжати, люди всі плакали».
Служити на Заріччі отець Іван Галавай розпочав першого квітня 1942 року. Після псевдособору душпастир категорично відмовився перейти на православ’я. За це, а також за переховування чоловіка своєї сестри Дмитра Фецинця, який воював в УПА, був заарештований і відправлений до київської в’язниці. Після його арешту церкву на Заріччі закрили. Самого священника запроторили у київську в’язницю, де нещадно катували.
Сабіна РУЖИЦЬКА
У статті використано напрацювання Віри Кочкодан, кандидатки історичних наук, завідувачки Музею владики Григорія Хомишина
