У непростий для України час, коли війна, тривоги, втрати й невизначеність залишають глибокий слід не лише в дорослих, а й у дитячих душах. Діти не завжди можуть пояснити, що відчувають, не завжди вміють говорити про свої страхи, переживання чи внутрішній біль. І дуже часто за мовчанням, замкнутістю, роздратуванням або непростою поведінкою ховається те, що потребує нашої уваги та підтримки. Перед Всесвітнім днем дитини маємо нагоду ще раз замислитися над тим, чи справді ми чуємо дітей, чи розуміємо їхні потреби та чи створюємо простір, у якому вони можуть почуватися захищеними.
Про дитячі емоції, психологічні наслідки війни, батьківську відповідальність, важливість довіри й те, як не пропустити момент, коли дитині потрібна допомога, розмовляємо з пані Оленою Тинною, психологинею-методисткою Католицької школи святого Василія Великого, дитячою психотерапевткою, співавторкою програми «Християнська родина».

– Пані Олено, війна стала частиною повсякденного життя українських дітей. Навіть якщо дитина безпосередньо не перебувала в зоні бойових дій, вона чує повітряні тривоги, бачить новини, відчуває страх дорослих. Як усе це впливає на її психологічний стан і внутрішній світ?
– Війна фоново впливає на внутрішній стан дорослих і дітей, де б вони не знаходились. Дитяча реакція на події, що відбуваються в країні, в першу чергу залежить від поведінки і стану найближчих дорослих, бо дитина автоматично зчитує їх емоції і “заражається” ними. На спосіб сприймання також впливають індивідуальні особливості дитини: вік, характер, чутливість нервової системи, стан здоров’я, опірність організму до стресу, попередній досвід.
– Чи можна сказати, що сьогодні діти дорослішають швидше, ніж мали б?
– Це індивідуально. Є діти, які активно і яскраво проживають дитинство, а інші більше переймаються війною, мають нижчий емоційний спектр. Не всі діти однаково дорослішають, це залежить від обставин, умов розвитку і близького оточення. Дитяча психіка є більш гнучкою, ніж доросла, тому швидше адаптується і звикає до нових умов. Також діти легше переключаються, їхня здатність пізнавати світ і радіти життю є потужним ресурсом, якого часто бракує дорослим.
– Які наслідки таке пришвидшене дорослішання може мати для емоційного розвитку дітей?
– За непритаманними дитині змінами в поведінці, перепадами настрою, відсутністю бажання спілкуватись, порушеннями активності, сну, апетиту. У складніших випадках, коли в дитини спостерігаються симптоми ПТСР (повторне переживання травматичної події, уникання усього пов’язаного з негативним досвідом, надмірне збудження та ін.), необхідно звернутись до фахівця: психолога чи психотерапевта, а іноді до дитячого психіатра.
– Як батькам розпізнати, що дитина переживає сильний внутрішній неспокій, навіть якщо не говорить про свої страхи?
– Власне, такі зміни і є сигналом, що з дитиною щось відбувається. Діти реагують по-різному на стрес, бо мають багато вищезазначених відмінностей.
Розмовляла Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте ч. 45 газети «Нова Зоря»)





