Свято Введення в храм Пречистої Діви нагадує нам про особливу подію в житті маленької Марії, Яку батьки привели до Єрусалимського храму, присвятивши Богові. Це стало духовним посвяченням та початком особливого Її покликання. Саме на честь цього величного свята названо храм у селі Горохолина Богородчанського протопресвітеріату, який сьогодні є важливою духовною окрасою громади. Хоча сучасна церква збудована порівняно недавно, історія її становлення сягає значно глибших часів. Нині тут служить отець Василь Пастух, з яким ми зустрілися, щоб поговорити про храм і життя парафії. Однак, оскільки священник служить у Горохолині відносно недавно, найповніше дослідження історії місцевої святині зібрав його попередник — отець-доктор Віталій Козінчук. Саме на основі матеріалів його книги ми й відкриваємо читачам «Нової Зорі» історію церкви Введення в храм Пречистої Діви Марії та духовного життя села.
Горохолина здавна славиться побожністю своїх мешканців, шанобливим ставленням до духовних цінностей та міцними національними традиціями. Перші письмові свідчення про існування села сягають XVI століття, а вже у 1740 році тут постала перша церква. Вона була розташована на невеликому підвищенні обабіч дороги, що вела до цвинтаря. Поблизу протікав маленький потічок. За своєю архітектурною формою святиня нагадувала Ноїв ковчег. Важливу сторінку в історії місцевої парафії залишив отець Антоній Андрохович (1872–1926), який душпастирював у Горохолині наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Окрім безпосереднього служіння Церкві, він активно долучався до просвітницької праці, дбаючи про духовне й культурне життя сільської громади. Пам’ять про священника зберігає його могила, яка й досі є на Долішньому цвинтарі.

На жаль, під час Першої світової війни давня церква згоріла. На місці знищеної святині жителі села встановили дерев’яний хрест. Однак втрата храму не зламала їхньої віри. Щойно завершилася війна, громада, попри скромні матеріальні можливості, взялася за спорудження нової церкви. Будівництво тривало кілька років, а до праці долучалися не лише горохолинці, а й мешканці сусідніх сіл — Саджави, Старих Богородчан та Дзвиняча. Знаменно, що нову святиню освятили 4 грудня 1923 року. Проте випробування для парафії на цьому не закінчилися. У бурхливі 1940-ві роки в церкву влучив артилерійський снаряд, спричинивши пожежу. Вціліла лише дзвіниця. Для села це була чергова велика втрата. Та люди не опустили рук: покладаючись на Господа, вони взялися відбудовувати святиню. Поки тривали роботи, Богослужіння відбувалися у невеликій каплиці, яку люди спорудили власними силами.
У той період парафіяльною громадою опікувався отець Осип Петраш (1928–1950). Він став для жителів села справжнім духовним батьком у час, коли радянська влада переслідувала людей за їхню віру, любов до рідного краю та вірність українській Церкві. Священник не погодився прийняти рішення Львівського псевдособору й перейти під юрисдикцію Московського православ’я. За свою принципову позицію він був заарештований і засланий на Далекий Схід. Після цих трагічних подій радянської доби Горохолина на 47 років залишилася без регулярного парафіяльного богослужбового життя. Проте віра не зникла. Люди молилися у власних домівках, а за можливості відвідували підпільні Літургії в інших селах. Так, попри заборони й переслідування, вони зберігали духовну спадщину своїх батьків.
Повернення до відкритого церковного життя стало можливим на початку 1990-х років, із відновленням незалежності України. За книгою отця-доктора Віталія Козінчука
«Скарби мистецтва і Богослов’я» До 30-річчя заснування парафії Введення в храм Пречистої Діви Марії в селі Горохолині (1995-2025)
підготувала Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте в ч. 45 газети «Нова Зоря»)





