У Клубівцях дерев’яна святиня Покрови Пресвятої Богородиці є місцем молитви, пам’яті та духовної єдності громади.
Покрова Пресвятої Богородиці — свято, яке займає особливе місце в духовній пам’яті українського народу. Здавна українці просили Небесну Матір про захист своїх родин, домівок і рідної землі. Саме тому на Прикарпатті є чимало храмів, посвячених Покрові. Один із них — храм Покрови Пресвятої Богородиці у селі Клубівці Тисменицького протопресвітеріату. Святиня пережила закриття, пограбування та переслідування священників, але громада зберегла свою віру і повернула храму його ідентичність. Цьогоріч церква Покрови Пресвятої Богородиці відзначає 120 років.
Історію рідного села та храму багато років досліджував колишній учитель української мови та літератури, а нині пенсіонер Йосип Карпів. Він збирав спогади, документи та свідчення людей. Для жителів Клубівців Йосип Карпів — справжня жива енциклопедія, людина, до якої звертаються, коли хочуть щось пригадати або дізнатися про минуле свого роду, вулиці чи церкви. Тож 120-річчя храму — добра нагода не лише згадати його історію, а й почути її від людини, яка багато років берегла пам’ять про святиню.
«Я писав історію села. Історію школи, ну і як не написати в цьому контексті історію храму. Адже Церква від віків — одна з найголовніших складових життя будь-якої місцевості. Тим паче села. Це найголовніша частина культури і духовного життя», — емоційно розповідає дослідник історії храму. Чоловік збирав факти для історії святині в архівах та за розповідями старожилів, які пам’ятали події, що відбувалися у храмі та селі й були пов’язані з церковним життям. За словами пана Карпіва, вперше церква в Клубівцях згадується у податковому реєстрі 1578 року. За давніми письмовими свідченнями, жителі села привезли до церкви Євангеліє з Києво-Печерської лаври. Неймовірно, але книга збереглася донині. На ній є напис: «Дня 26/1 1601 парафіяни Клубовець сію книгу спровадили з Києва».
Минали роки. На місці старого храму 1767 року збудували новий. В архівних документах ХІХ століття зазначено, що церква була греко-католицькою. Священник, який там служив, жив у селі Надорожна, нині Тлумацької громади. Саме там був центр парафії, а клубівецький храм був дочірним. «У “Сведениях о состоянии церквей и хозяйственных построек приходов Тлумачского деканата 1894–1895” написано, що у Клубівцях церква дерев’яна, поздовжня, з одним куполом, — розповідає пан Йосип. — Один престол освячений Преосвященним Атаназом Шептицьким. У храмі було три чаші, п’ять фелонів, вівтар, іконостас, образи. Храм — на Покрови Пречистої Діви Марії. Біля церкви була дзвіниця з чотирма дзвонами. Цікаво, що ще тоді церква була асекурована, тобто застрахована, на суму 1500 злотих у товаристві “Дністер”. Також зазначено, що біля церкви вночі завжди був сторож. Отож священник та жителі села дбали про стан святині». У документах згадуються також два душпастирі: парох отець Микола Голінатий та сотрудник отець Антоній Балицький. Уже тоді, як зазначено в документі, у Клубівцях проводилася катехизація дітей та діяло церковне братство.
У 1906 році в Клубівцях за проєктом знаного архітектора Василя Нагірного спорудили дерев’яну святиню, яка стоїть і донині. Чому виникла потреба у будівництві нового храму — достеменно невідомо. Очевидно, попередня церква була вже старою або стала замалою для громади. Новий храм спорудили на місці старого. У ті часи існувала традиція: якщо за час існування святині виростало три і більше поколінь людей, нову церкву намагалися будувати на тому самому місці. Цікаво, що під час будівництва стару церкву не розбирали — нову споруджували довкола неї. Таким чином, стара святиня залишалася всередині нової.
Сабіна РУЖИЦЬКА
(Продовження читайте в ч. 38 газети «Нова Зоря»)
