«Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий…» (Лк. 4, 18-19).
День 14 вересня в церковному календарі позначений як «Начало Індикта» тобто початок нового церковного року. Таку дату прийняли отці Першого Вселенського Собору в Нікеї 325 року. Згодом день початку Церковного року став церковним святом. Східні Церкви і досі живуть за цією постановою.
Як зазначає о. Юліан Катрій у книзі «Пізнай свій обряд», «церковно-літургійний рік — це могутній гімн честі і слави для Бога, де бере участь потрійна Церква: прославлена в небі, воююча на землі і страждальна в чистилищі». «В ньому знаходить свій найкращий вислів увесь зміст нашої святої віри», — додає автор.
У цей день літургійне читання Євангелія від Луки каже, що Господь прийшов у світ на те, щоб оповістити рік Господній сприятливий… Таким роком Господнім є як рік літургійний, так і рік цивільний. Чи радше рік Літургійний вводить нас у передсмак вічності, переводить нас з року цивільного в рік Господній.
Рік Господній відмінний від років людей. Рік людський складається з часу: хвилин, годин, днів, місяців. Час Господній — вічність. Час людини перехідний, мінливий, короткотривалий. Це народження, дитинство, зрілість, старість і смерть; час початку і час кінця. Минуле, теперішнє і майбутнє — це три його виміри. Минуле не повернеться, теперішнє – невловиме, майбутнє – невідоме… Минуле і теперішнє становить історію людини та історію цілого людства. Майбутнє – щось таке невідоме, що можна його лише проєктувати.
Церковний календар міститься у цивільному календарі. Але його значення зовсім інше від цивільного. Церковний календар містить у собі вимір вічности, те літургійне «на віки віків». Те, що сталось колись, ми продовжуємо, «нині і повсякчас, і на віки віків». Важливо підкреслити це дієсловом «продовжуємо», а не «повторяємо».
Iсторія Iсуса Христа, Богородиці та всіх святих не повторюється, а продовжується, присутня тепер і на завжди; увіковічнюється те, що колись сталося. І цією історією переповнений кожен літургійний день церковного року! У цьому богословському контексті ми покликані переносити наш Літургійний рік у рік цивільний, щоб почати творити рік Господній вже тут і тепер. Отож, Церква покликана насамперед у Літургійному році підносити спільну молитву, а ця, в свою чергу, повинна перетворювати кожного з нас у служителів та носіїв Доброї Новини бідним, тих, які звіщають полоненим визволення, сліпим прозріння, пригнобленим волю!
Саме парафія є таким місцем звершення молитовного Літургійного року. Літургія розпочинається і звершується у храмі та продовжується конкретними ділами любові й милосердя в щоденному житті. Щоб парафія була «живою», Синод Єпископів УГКЦ ще в 2011 році звернувся до вірних з програмою «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». А в 2016 році в контексті цієї програми був виданий «Посібник з пасторального планування». Зазначена інструкція закликає парафії здійснювати Пасторальне планування в останні місяці календарного року (вересень-листопад). Але, можливо, саме «Начало Індикта» є чи не найкращим моментом, щоб спланувати наступний церковний рік. Пасторальний план охоплює всі сфери життя парафії:
1. Літургійне життя (організація богослужіння, проведення богослужінь для дітей, відвідування хворих, діяльність вівтарної дружини, діяльність хору).
2. Євангелізаційно-просвітницька діяльність (організація парафіяльної недільної школи, груп із вивчення Святого Письма, підготовка до першої Сповіді, євангелізаційна робота з молоддю, організація груп, розбудова спільноти (робота з молоддю, організація молитовних груп, робота з подружніми парами, реколекції).
3. Капеланське служіння (в лікарні, в’язниці, війську).
4. Рекреаційне служіння (організація відпочинку, святкових заходів, спортивних розваг і змагань).
5. Організаційна робота в парафії (робота парафіяльної та фінансової рад, видання інформаційного парафіяльного бюлетеня, картотеки).
6. Служіння ближньому/дияконія (допомога хворим і потребуючим, приготування і роздача благодійних обідів, служіння самотнім та старшим людям).
Слід відзначити, що таке планування аж ніяк не стосується виключно самого душпастиря. Проєкт пасторального плану найкраще розробляти всією спільнотою, щоб кожен міг подати свою пропозицію та долучитися до розвитку парафії.
А наскільки важливішим стає завдання пасторального планування в умовах пандемії! Невідомо, якими будуть наступні місяці. Можливо, знову доведеться молитися при зачинених дверях лише самим священникам… Далеко не всі парафії мають можливість налагодження онлайн-трансляцій богослужінь і для цього вони можуть скерувати своїх вірних до трансляцій з Архікатедрального чи Патріаршого соборів. Але, щоб відчуття приналежності саме до моєї парафії залишалося і надалі живим в умовах пандемії, неабияк важливо створити парафіяльні групи в закритих комунікаційних спільнотах (месенджер, вайбер, телеграм, вацап тощо). Тут душпастир кожного дня може подавати як текстові духовні роздуми, так і прямі онлайн-включення, адресовані виключно учасникам групи/парафії, проводити спільні молитви тощо.
Дуже важливо спланувати служіння окремим групам потребуючих осіб у парафії чи поза її межами (дияконія): діти (наприклад, збирання одягу для бідних дітей), молодь (напр., робота з наркозалежними), дорослі (напр., програма для алкозалежних), батьки/сім’я (напр., харчовий набір для бідних сімей), люди похилого віку (напр., догляд за немічними).
Саме таке служіння покликане почерпнути енергії з молитовно-літургійного року та перенести його в рік цивільний, творячи, таким чином, рік Господній.
Щоб допомогти нашим парафіям, Синод УГКЦ видав «Парафіяльний правильник» та «Посібник з пасторального планування», пригадуючи нам, що ми покликані вселяти надію на переображення світу і звіщати майбутнє воскресіння.
Тож нехай наш новий церковний рік буде новим, незважаючи на всі невдачі й біди, у тій новій дійсності, яка настала в Христі. А це час, коли приходить до нас той, котрий «нове створить все» (див. Од. 21, 5).
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор
