Про сестру Григорію Костів зі Згромадження св. Йосифа, що п’ять років служила у Харкові, мене попросив розповісти один священник. Спочатку була ідея написати про монаха з Унева та монахиню зі Львова, які професійно займаються спортом і здобувають призові місця на змаганнях та олімпіадах. Але про них у пресі та соцмережах є дуже багато інформації. Тож говоримо про покликання до монашого служіння із с. Григорією Костів зі Львівщини.
- Звідки Ви походите і коли присвятили своє життя Богові?
– Я народилася у с. Вовків Перемишлянського району Львівської області. У перший клас пішла у м. Львів. Після закінчення 9-и класів ЗОШ № 60 навчалася у Педагогічному коледжі Львівського Національного університету ім. Івана Франка на факультеті «Дошкільне виховання».
Вперше про монастир я заговорила у 5-у класі, але це було миттєве бажання. Більш серйозно задумалася на першому курсі коледжу. Почала цікавитися різними Згромадженнями, чим вони займаються, де знаходяться. Оскільки з дитинства працювала з дітьми і на той час уже займалася молоддю при парафії Положення пояса Пресвятої Богородиці у м. Львові, тому обрала Згромадження святого Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії.
- Чому ж Ви все-таки вступили в монастир?
- Це поклик Бога, про який важко розповідати, а точніше – неможливо! Чи можемо ми пояснити почуття любові? Правдиву любов потрібно відчути, її неможливо переказати чи передати. Поклик Бога – це перебування в любові, з любов’ю і для любові.
- З чого почалось Ваше служіння?
- До монастиря я прийшла після закінчення навчання в Педагогічному коледжі. На той час мені виповнилось двадцять років. Спершу я жила у Львові, трішки працювала в дитячому садку, а також катехизувала. Через рік поступила в Катехитично-Педагогічний інститут на вчителя християнської етики. Після закінчення новіціяту, який тривав три роки, я працювала вчителем християнської етики у школі м. Кам’янка-Бузька та почергово у трьох інших сільських школах. Потім мене направили на служіння у м. Дрогобич, де наше Згромадження разом з отцями Катедрального собору Пресвятої Трійці відкрили Благодійний греко-католицький дитячий садок. Через чотири роки я повернулася до Львова, де провадила катехитичну школу, працювала з молоддю, організовувала літні табори у Карпатах. З березня 2020 року мене перевели на служіння у село Потелич Жовківського району Львівської області. В цьому селі у нас є два будинки: монастир Святої Тройці, в якому сестри живуть з 1927 року, де проживаю і я, та Монастир Святого Йосифа, в якому знаходиться будинок сімейного типу та дитячий садок з 2000 року. Моїм основним обов’язком є праця в дошкільному закладі, а також катехизація дітей.
- Чим цікава історія Згромадження св. Йосифа?
- Згромадження засноване у 1898 році у с. Цеблів о. Кирилом Селецьким. Харизма – праця з дітьми, молоддю та допомога священнику на парафії. Отець Кирило бачив велику потребу в праці сестер з дітьми, тому відкрив першу захоронку (дитячий садок) у Галичині, де і працювали наші сестри.
На сьогоднішній день Згромадження нараховує близько 100 сестер, які продовжують ідею свого засновника у п’яти країнах: Україні, Росії, Польщі, Бразилії та Канаді. Сестри провадять дитячі садки, будинки сімейного типу, старечий дім (Канада), катехизують, займаються викладацькою діяльністю…
- П’ять років Ви виконували свою місію в Харкові і лише цьогоріч повернулися.
- Кожен монастир має свої правила. За правилами нашого – сестри повинні кожні два-три роки, а інколи й частіше, змінювати місце проживання. Хто і де має жити, а також чим займатися, вирішує головна управа Згромадження.
Коли мені запропонували їхати до Харкова, я дуже швидко погодилася. Отож, у січні 2015 року я туди поїхала разом із с. Неонілою. Так, спершу було страшно, адже в теперішній час війни ніхто не знає, чого очікувати від Росії. Однак парафіяльна громада Харкова з такою великою любов’ю й теплотою нас прийняла, що весь страх відійшов. Вперше наші сестри приїхали до Харкова 2005 року, тому ми лише замінили сестер і продовжили їхнє служіння. Нашими обов’язками була катехизація, допомога місцевому єпископу, спів на парафії, провід спільноти «Матері в молитві» та багато іншого. Ці терени ми називаємо місійними, тому що тут лише розбудовується та формується наша Церква.
Святий Пій Х Папа Римський одного разу сказав: «Ніхто ніколи не знає, до якої роботи його колись покличуть, тому добре вміти все». Ці слова дуже актуальні саме на місійних теренах. Я не вмію робити все, але саме в Харкові багато речей я робила вперше. Моїми обов’язками були: допомога єпископу у канцелярії, догляд архиєрейських риз, праця з молоддю, катехизація на парафії. Мабуть, найбільш важким обов’язком було очолювати катехитичну комісію Харківського екзархату, яку мені довірив Владика Василій Тучапець. Адже це праця не лише з паперами, але й з людьми, з якими потрібно поговорити, вислухати їхні пропозиції чи невдоволення. Великою допомогою та підтримкою для мене був єпископ, який завжди співпрацював, радив та підтримував цікаві ідеї. Тому все, що робила, я робила не сама, а найперша з єпископом, а також з парафіяльною молодіжною спільнотою «Квіти Слобожанщини».
Відтак ми розпочали першу пішу прощу на Слобожанщині від Харкова до Покотилівського монастиря отців Василіян, організували літні парафіяльні табори «Веселі канікули з Богом», інтелектуальні ігри, конкурси, виступи до християнських та національних свят, з’їзд спільноти «Матері в молитві», з’їзд мирян та молоді. Щороку організовували семінари та реколекції для катехитів, батьків, молоді, а також семінари для провідників літніх таборів.
Дуже хочу поділитися ще однією цікавою подією. На Різдво 2016 року ми з молоддю організували вертеп, з яким виступали на станції метро «Університет» на центральній площі Харкова. Багато хто нам тоді дякував за справжні відчуття Різдва, а також за нашу сміливість виступати в центрі міста. А вже на Різдво 2017 року у Харкові вперше був організований фестиваль вертепів «Вертеп-Фест». Не побоюся цього сказати, але, можливо, саме ми підштовхнули харків’ян до проведення цього дійства.
Спілкувалась Юлія БОЄЧКО.
