Доторкнутися творчістю неба

0
26

Героєм чергової розповіді є багатогранний митець –священник Дмитро Халус, адміністратор церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Берлоги Брошнівського деканату.

Його хобі: малювання, різьба по дереву, бляхарство, художнє слово.

Найбільше отця Дмитра знають як художника-пейзажиста.

«Створювати прекрасне – це в мене родинне, – мовить отець Халус. – Мій батько працював будівельником і столярем, прикрашав звичайні побутові речі, скажімо, шафи чи креденси (серванти) філігранною різьбою. Візерунки не змальовував, а придумував, а отже був митцем. Я від 12-річного віку допомагав батькові, навчався у нього різьбити, будувати будинки, спостерігав за творчістю, а згодом Бог дав цей талант мені».

У школі юний Дмитро відвідував гуртки «Умілі руки», де був старостою та заохочував ровесників навчатися різьбити. Перші різці хлопець зробив собі сам з… цвяхів. У 8-у класі Дмитро зробив першу тумбочку та різьбив «тарчі» – дерев’яні обрамлення для картин і дзеркал у вигляді листя, квітів та голови оленя.

А малювати майбутній священник почав у початкових класах. Щороку відточував своє вміння. Однокласники дивувалися, захоплювалися, дехто заздрив, а вчитель малювання Ярослав Мотрук казав, що якби за малюнки Халуса можна було поставити оцінку «10» (майбутній священник навчався у той час, коли в школах була 5-бальна система), то він би з радістю так і оцінив малюнки талановитого учня. До речі, Дмитро чи не єдиний у школі міг за кілька хвилин намалювати на дошці картину за словесною розповіддю вчителя.

Після закінчення школи Дмитро Халус вступив на філологічний факультет тоді ще Івано-Франківського педінституту (нині – Прикарпатський університет). Коли хлопець навчався на 4-у курсі, то якраз відкрився художньо-графічний факультет, і він ладен був перевестися навіть на перший курс. Та викладачі відмовили, сказали, що талант не пропаде, а навчання треба закінчити. Так у 1983 році юнак став дипломованим філологом. Учителював у школі, служив в армії, одружився, а потім змінив життя та пішов навчатися у духовну семінарію.

«Чи не шкодували тоді, що залишили роботу і пішли в семінарію?», – запитую отця Дмитра.

«Більше шкодую, що так пізно почав вчитися, – мовить душпастир. – Моє бажання служити Всевишньому жевріло з дитинства, але лише жевріло, а згодом загорілося полум’ям».

Під час навчання про творчість згадував рідко. Проте згодом таки взявся за пензель, фарби і різець. Нині у творчому доробку отця Дмитра Халуса п’ять ікон, три натюрморти та кілька десятків графічних масляних та акварельних пейзажів. Найбільше митець любить писати зиму, бо це його улюблена пора року.

«Зима асоціюється в мене насамперед з Різдвом, часом народження Ісуса, – пояснює отець Дмитро. – Це новий етап в історії людства, і кожна «зимова» картина в мене – також новий етап. Щоправда пишу я швидко, за 2-3 дні картина готова. Але яке це щастя! Я наче торкаюся пензлем неба!».

Окрім малювання, священник робить бляшані дахи. Наразі він покрив бляхою дві каплиці, одну дзвіницю та одну плебанію (дім, де мешкає сам священник або з родиною). Також душпастир вирізьбив 10 престолів, 6 кивотів, 5 тетраподів, 1 Гріб Господній, 2 вертепи, 1 аналой, 1 одноярусний іконостас, 5 комплектів рамок для ікон «Дванадесяті свята». Різьбив церковні речі з липи, дуба та кедра.

А ще отець Дмитро – автор трьох поетичних збірок: «Одкровення», «Із літа в осінь», «День після ночі». Готується наступна – «На долоні неба». У збірках – релігійні, патріотичні та пейзажні вірші. Він є учасником районного літоб’єднання «Горгани».

Найпершою рецензенткою та об’єктивним критиком є дружина Люба, яка надихає отця Дмитра на малярську, різьбярську та літературну творчість. До речі, прозові твори отця Дмитра можна прочитати і на сторінках нашого часопису «Нова Зоря».

Від батька різні аспекти творчості перейняли четверо його дітей. Три доньки володіють основами дизайну, пишуть вірші, а син – вправний господар.

Сабіна РУЖИЦЬКА.

Leave a Reply