Або поради, які не варто наслідувати
Дуже часто, прийшовши на Святу Літургію, спостерігаєш, як по-різному поводяться люди. Особливо це помітно у великих храмах, наприклад, у Катедральному соборі Святого Воскресіння м. Івано-Франківська, куди на Богослужіння заходять не тільки місцеві, але й люди з навколишніх сіл. А у кожного з них свої обряди й традиції. А ще при кожній парафії є окремі люди, які достеменно знають, як і що потрібно робити у церкві. І трапляється так, що одні моляться, другі чомусь б’ють поклони, інші йдуть до тетраподу та цілують ікони.
Щоб чітко розібратись у певній поведінці під час Літургії, послухаємо поради таких людей та що про це говорить священник. Нашим співрозмовником сьогодні є отець-протопресвітер Північно-Західного деканату м. Івано-Франківська Борис Гобир.
Хибна думка (далі – Х. Д.): Якщо ви спізнились на Літургію, все одно треба пройти до тетраподу та вклонитись перед іконою, а як мине карантин, то й поцілувати. При цьому повернутись на своє звичне місце в церкві та привітатись з тими, хто біля вас праворуч та ліворуч.
Отець Борис Гобир (священник): Дійсно, якщо ви заходите до церкви, підходите до тетраподу, вклоняєтесь, а коли мине карантин, то й цілуєте ікону на тетраподі та повертаєтесь на своє звичне місце. Молитесь, вітаєтесь з парафіянами, які знаходяться поруч. Це все потрібно робити тільки в одному випадку: якщо ви це робите до Богослужіння, прийшовши вчасно до церкви. Якщо ж ви спізнились (з поважної чи неповажної причини), ви повинні поводитися так, щоб не заважати Богослужінню та людям, які його уважно слухають. Тому спізнившись, займаємо будь-яке вільне місце, не розштовхуючи нікого ліктями та не пробираючись до нашого звичного місця в церкві. Можна помолитись, попросивши вибачення у Господа за спізнення. А вже по завершенні Богослужіння можемо підійти до тетраподу, до інших ікон у церкві, щоб помолитись та вшанувати їх поклоном.
Х. Д.: Молитву на вервиці радять молитись якомога частіше. Тому особливо побожним та практикуючим християнам варто молитися вервицю і під час Літургії. Така Літургія має подвійну силу!
Священник: Вервицю потрібно молитись часто. Бажано й кожного дня. Хто ж хоче молитись вервицю в церкві, повинен прийти заздалегідь, або ж залишитись після Літургії. До речі, при багатьох парафіях практикується після Служби Божої молитва на вервиці для всіх парафіян.
Літургія з давньогрецької мови означає спільна справа. Моя вервиця – це моя приватна справа. Вона регламентується моїм приватним бажанням та вільним часом. Богослужіння провадиться Церквою у спосіб, призначений Церквою, та людиною, яка призначена від імені Церкви. Літургію не може правити будь-хто, навіть побожний та практикуючий християнин. Тому вірні, які присутні на Літургії, – це народ, який стоїть перед Богом. А священник чи єпископ очолює це Богослужіння. І ми єднаємося разом з ним у молитві. Тому на Богослужінні не повинно бути приватних справ. Декого з людей плутають старі молитовники, де можна побачити рекомендації молитися ту чи іншу молитву під час Літургії. Це пояснюється тим, що колись Богослужіння правились на церковнослов’янській мові, яка для більшості людей була мало зрозумілою. Тому, щоб люди більше долучались до Служби Божої, їм радили молитись певні приватні молитви під час Літургії. Так було раніше. Але сьогодні ми не повинні цього робити.
Навіть для подячних молитов після Святого Причастя на Літургії є призначений час. Від нашого імені це вже робить священник, а ми молимося разом з ним. А якщо ми бажаємо відмовити свою приватну молитву подяки, то знову ж таки це потрібно робити по закінченні Святої Літургії. Отож, у часі Богослужіння не може бути ніяких приватних акафістів, молебнів, молитви на вервиці.
Х. Д.: Момент Святого Причастя – найважливіший момент під час Божественної Літургії. Не зважайте, якщо священник вділяє Святе Причастя стоячи. Ваші батьки та діди робили це навколішки, тому і вам слід дотримуватись такої традиції!
Священник: Розпочнемо з того, що ніхто не може позбавити людину Святого Причастя, якщо вона стала навколішки. Якщо людина хоче прийняти Святе Причастя навколішки, отець схилиться та вділить Його. Але пригадаємо, про що ми з вами говорили. Свята Літургія відправляється у спосіб, чітко встановлений Церквою. Те саме стосується й способу уділення Святого Причастя. Це чітко прописано в церковних канонах. Ми підходимо до священника та приймаємо Святе Причастя. Маємо розуміти, що нічого хибного немає в тому, коли людина приймає Святе Причастя навколішки. Трагедія є в тому, що людина, яка його приймає навколішки, вважає, що тільки вона це робить у гідний спосіб. А інші, які це роблять стоячи, – помиляються. «Хай вони собі роблять, як Церква їм каже, але то неправильно!». Гідність Святого Причастя не залежить від способу його прийняття: стоячи чи навколішках. Гідність залежить від наміру людського. Святий апостол Павло чітко про це говорить:«Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню» (1 Кор. 11:27).
Тому, якщо старші люди звикли приймати Святе Причастя навколішки, нічого в тому поганого немає, вони так робили роками. Але молоді люди, які тільки приходять до церковного життя, повинні ознайомлюватись з тим, як є правильно.
Х. Д.: Пам’ятайте, що Церква – місце святе. Тому особливо діти мають пам’ятати, де знаходяться. Якщо у вас неслухняні діти, які вередують, не можуть годинку постояти спокійно на місці, тоді краще не беріть їх до церкви, щоб не заважали молитися іншим.
Священник: Ця теза є прийнятною тільки в одному випадку, якщо поведінку дитини неможливо контролювати (вона має важку психічну хворобу). Але за інших обставин не потрібно залишати дітей вдома.
Завжди раджу батькам дотримуватися золотої середини. Беручи дітей до церкви, ми виховуємо їх у розумінні того, що вони є діти Церкви. Згодом, подорослішавши, вони не матимуть проблем, знаючи, як поводитися в церкві, як підійти до священника. Бажано, щоб для дітей і для молоді відправлялись окремі Богослужіння, де співають в хорі діти чи молодь, або ж прислуговують та читають апостола діти. Але якщо такого Богослужіння немає і батьки беруть дітей на загальну Службу Божу, маленьким дітям дозволяється поводитись вільно. Тобто така дитина може ходити по церкві, гратися на лавці, діти можуть виходити на вулицю, між собою тихенько спілкуватись. Для них Богослужіння – це спосіб проведення вільного часу, поки тато і мама моляться. Але маємо розуміти, що коли поведінка дітей заважає проведенню Богослужіння, то мама тимчасово може вийти з дитиною на вулицю.
Буває дві крайнощі: в церкві нічого не можна або ж усе дозволено. Тримайтесь золотої середини. Для малої дитини все дозволено, але щоб її поведінка не переходила розумні межі та не заважала ні священникові, ні вірним. Адже якщо ми не дозволятимемо дітям вільно поводитись у церкві, у них може з’явитися відраза, асоціація з Церквою, як місцем, де треба стояти та де сварять. А коли маленьку дитину готувати до дорослого церковного життя? Це варто робити під час дитячої катехизації, де з них будуть «ліпити» маленьких парафіян.
Х. Д.: У нашій церкві є одна побожна жінка, яка стає навколішки під час читання Євангелії, на «Ми Херувимів», «Вірую», «Отче наш» та інших молитов. Я б радила всім дотримуватись такої ж поведінки.
Священник: Устав нашої Церкви чітко говорить про те, що молитва на колінах чи доземний поклін – це молитовна практика Великого Посту. Адже постава на колінах – це покутна постава. Це постава, в якій ми перед Богом каємось за гріхи і просимо прощення. Тому, коли йдемо до сповіді, клякаємо перед священником. Але в часі недільного богослужіння немає місця для клякання. Зверніть увагу, що цього не робить в часі Літургії ні священник, ні єпископи, ні Папа. Знову ж таки, якщо хтось це робить, в тому не буде гріха. Але чи потрібно так чинити? Ні!
Також хочу додати, що церква – місце святе. Тому застерігаю людей від сторонніх балачок. І тут не йдеться про розмови під час Богослужіння. Це абсолютно виключено! Але навіть перед Богослужінням нерідко в храмі чути такий собі «гул». Обговорюються питання політики, виборів, подорожчання комунальних послуг, цін на базарі тощо. Якщо ми хочемо поспілкуватись з нашими знайомими, сусідами, це потрібно робити, але на церковному подвір’ї після Богослужіння. Та коли ми розмовляємо в церкві перед Богослужінням, ми «розхолоджуємо» свою свідомість, і замість того, щоб готуватись до Служби Божої, налаштовуємося на якийсь інший лад. А потім на сповіді жаліємось священникові: «Приходжу на Службу, а думки десь літають, не можу зосередитись на Богослужінні». Але ж по дорозі до церкви розмовляли, у церкві розмовляли… Якщо б перед Богослужінням помолились, ні з ким не розмовляли, то було б набагато легше сконцентруватися на Літургії та не літати думками деінде.
Розмовляла Віра БІЛА.
