Раніше, коли чула фразу «відсвяткувати золоте весілля», то мені здавалося, що це дуже багато років. І якщо подружжя спільно доживе до такої дати, то це велике щастя. Адже вони дочекають внуків та правнуків. Та прожити спільно 50 років не кожному щастить, а 62 – тим більше!
Мені вдалося познайомитися з подружжям Бориса та Стефанії Ковалевських. Сьогодні чоловікові 85 років, а його дружині буде 79-ть, цього року у них 62-річниця з дня весілля. Спілкуючись з цими людьми я не могла повірити, що вони так довго прожили разом. Адже обоє жартують і з такою ніжністю згадують молодість, наче це було декілька років тому.
П. Борис родом з Чернігівщини, там, на своїй малій Батьківщині він і познайомився з прикарпаткою в с. Монастирище. Жінка поїхала на відпочинок і там зустріла свою долю. Одружилися в 1957 році, через два роки у них народилася старша дочка Людмила, а пізніше у сім’ї народилася молодша – Світлана. Зараз родина Ковалевських дуже велика, мають троє внуків та п’ятеро правнуків. Старша дочка працює в Києві викладачем української мови та літератури. Молодша – живе у Франківську, працює в стоматологічній поліклініці. Двоє внуків одружилися і зі своїми сім’ями живуть в Америці. Але з ними бабуся та дідусь спілкуються часто. Всі інші – в Україні і часто навідуються в гості.
Пані Стефанія згадує, що за всі роки спільного життя довелося пройти через різні випробування. Жили і в Одесі, і в Болехові, але більшу частину життя провели у Івано-Франківську. Після весілля подружжя прожило у Франківську досить таки мало. Була проблема з пропискою Бориса і він поїхав у Одесу, а коли народилася дочка то Стефанія поїхала до чоловіка. В Одесі сім’я прожила два роки. І тоді знову повернулися до Франківська. Чоловік влаштувався на роботу в СУ-531 водієм. Через 10 років почав працювати на заводі Позитрон. А через 21 рік влаштувався в приватну фірму. Стефанія в Одесі працювала на заводі, а коли приїхали до Франківська, то жінка 41 рік пропрацювала сестрою-господинею в психіатрично-неврологічному диспансері.
«Знаєте, тут за Бориса казали, що то москаль. А татова рідна сестра була проти нашого шлюбу. Навіть казала прогнати його. Крім того в мене була старша сестра на 6 років, і то дуже дивно людям, що як так, молодша дочка виходить заміж, а старша залишається « в дівках». Але батьки полюбили Бориса, бо він був дуже жвавий, шустрий, як кажуть у нас», – згадує жінка.
Ковелевські згадують, що весілля в них було веселе та велике. Відгуляли його 29 травня в селі Хотимир на Тлумаччині.
«В молодості було тяжко, але Бог добрий і нам допомагає. Самій не віриться, що час так скоро прийшов. Питаю внучки, коли то час так скоро пройшов, а вона каже: трохи вдень, трохи вночі, отак роки йдуть. Було по-різному, але ми були завжди разом. Пам’ятаю, дитина маленька, а я її лишаю на жінку в якої жили, і їду до чоловіка в лікарню за 18 кілометрів. Було таке, що навіть ночувала в лікарні у коридорі, бо не мала чим вертатися додому. А коли приїхали до Франківська, то тут стало якось легше, діти тоді підросли, пішли до школи, поруч рідні і завжди була допомога та підтримка», – розповідає п. Стефанія.
Пан Борис каже, що запорука щасливого сімейного життя – це відсутність сварок та вміння слухати одне одного.
«У мене немає шкідливих звичок. Ніколи не палив і не вживав алкоголь. Від нас діти ніколи не чули поганих слів, і ми ніколи не сварилися. Є люди, які уникають сварок при дітях, а ми взагалі не доходили до сварок у будь-якій ситуації. Треба слухати один одного, а не влаштовувати суперечки», – вважає чоловік.
Два роки тому подружжя відсвяткувало 60-ту річницю весілля. Замовили святкування у ресторані та запросили усіх найрідніших людей. Того ж року, Ковалевські отримали почесну грамоту з нагоди ювілею подружнього життя від Митрополита Володимира Війтишина на Прощі родин, яка проходила в Крилосі. Як відомо, така проща організовується щорічно Комісією у справах родини Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ.
Марія Левицька
