Вже 7-а річниця. Річниця жорстокої розправи над тими, яким не було байдуже. Коли наближається ця сумна дата, стає важко. Переглядаю публікації того часу, світлини героїв на фоні палаючих шин. Я не була тоді на Майдані, у мене з родини ніхто не загинув. Але в ці дні щемить біля серця, в голові проминають думки: «Навіщо і чому?».
А як повинні почуватися ті, хто там втратив найрідніших?
Донька Сергія Дідича, який 18 лютого 2014 року загинув на Майдані, писала такі слова: «Вам зручно говорити про Героїв. Про Подвиги. Про Гідність. Про Свободу. Про Людяність. Про Майдан. Але про смерть вам говорити незручно. Мій тато загинув на Майдані. Смерть – частина мого життя. І вашого теж…».
Життя Ірини Дідич та всіх тих, хто втратив рідних, поділилось на «до» і «після» Майдану. Так мало й поділитись життя нашої країни: «після» мало ж бути не таким, як зараз! Та країна, яка ще сім років тому оплакувала своїх героїв, мовчки спостерігає, як сьогодні їхні вбивці спокійно живуть серед нас чи за кордоном, а історичні дані про події того часу потихеньку змінюють, намагаючись переписати підручники з історії для школярів, маніпулюючи подіями, які ще є перед очима. Що ж вони понаписують нашим внукам, коли мине якихось 50 років?
Дорогий читачу, а чи знали ви про той факт, що 21 січня 2021 року окружний адміністративний суд міста Києва виніс рішення за позовом Андрія Портнова, колишнього заступника Адміністрації президента Януковича, до Міністерства освіти та науки України. Він подав позов, у якому вимагав від Міністерства освіти та науки «из всех учебников 5-11 классов вычеркнуть упоминания о так называемой революции и о преступниках, которые были причастны к массовым убийствам и насилию», — так Портнов сформулював свою мету ще в травні 2020 року під час інтерв’ю виданню «Страна.юа». Також він навів одну фразу з підручника для 11-го класу: «22 січня 2014 р., у День соборності України, снайпери «Беркута» застрелили на вулиці Грушевського п’ятьох активістів Євромайдану». Портнов наголошує, що досі немає вироку, який би підтвердив, що саме снайпери «Беркута» вбили протестувальників. У цій справі суд виніс двозначне рішення, але воно точно не зобов’язує переписувати підручники й видалити інформацію про події Революції гідності зі шкільної програми. Немає вироку, немає і винних… Проте такі нахабні кроки з боку Портнова мали б викликати неабиякий резонанс у суспільстві, адже ці події відбувались на наших очах. І ми добре знаємо, Хто Кого. Та все спокійно й тихо. А більшість з нас навіть не знали про спроби Портнова переписати історію при живих свідках. Не знали… А нам і не потрібно знати… Нам важливо знати, хто виграв «Голос країни» та кого обере собі за чоловіка «холостячка». А решта дійсно важливої інформації нам і не варто знати, щоб ми не думали, не замислювались, не аналізували…
Не знаю, як пройдуть цьогоріч відзначення днів пам’яті «Небесної сотні», які слова будуть говорити з трибун задля годиться, бо так треба. А ми задля годиться в школах тав університетах проведемо банальні заходи, щоб зробити вигляд, що пам’ятаємо. А чи пам’ятаємо?..
Загалом, за даними міністерств охорони здоров’я, внутрішніх справ та волонтерів, 106 людей були вбиті за час масових акцій протесту, понад тисяча були поранені. Загинуло також 19 працівників правоохоронних органів.
Генеральний прокурор Віктор Шокін ще у жовтні 2015 року доповідав, що справа про розстріли активістів Майдану взимку 2014 року «фактично розслідувана»… За 6 років від «фактично розслідуваної» справи ми перейшли до «фактично закинутої». А, можливо, за якийсь час нашим внукам у підручниках напишуть, що герої Майдану – зовсім не герої, а такі собі «люди, які опинились у непотрібному місці в непотрібний час»…
І на завершення хотілося б навести слова сильної жінки, яку я особисто поважаю за її внутрішню силу та незламний дух. Уляна Супрун в одному зі своїх дописів писала: «Мені щиро хочеться сьогодні попросити всіх схаменутись і перестати тікати від очевидно необхідного для успіху — у житті України сьогодні стільки лиха не тому, що все проти нас і ми не такі, а тому, що ми боїмося своєї справжньої сили та спроможності змінювати хід історії».
Віра БІЛА.
