З квітня цього року головним редактором християнської газети «Нова зоря» та директором видавництва «Нова зоря» став о. Іван Стефурак. Випускник Івано-Франківської духовної семінарії та Папського Салезіанського Університету у Римі, він після 15-річного перебування в Італії повернувся на Прикарпаття. Наскільки потрібне людям друковане слово, як змінюється дизайн газети і налагоджується комунікація з читачами, які виклики доводиться поборювати і які нові форми роботи використовувати – у розмові з о. Іваном Стефураком.
– Розпочнемо розмову власне з отих років, які передували вашому поверненню в Україну – про себе, про освіту, про посаду, на яку прийшли півроку тому. Що для вас журналістика? Що для вас навчання і життя за кордоном?
– Я, якщо так коротко, повернувся до рідних порогів. До 2003 року навчався в семінарії в Івано-Франківську. Ще тоді покійний о. Миколай Сімкайло, пізніше Владика покликав нас, кількох студентів, щоб допомагали на радіо «Дзвони». І там у мене вперше зародилася мрія про журналістику. Тож коли я вирішив продовжити навчання за кордоном, то вибрав журналістику. Коли приїхав до Риму у 2003 році, то думав, що навчання буде як на інших богословських спеціальностях – два роки, тоді отримуєш кандидатську. А там виявилося, що треба починати все з початку, бо богословська освіта не має відношення до журналістики, мені зарахували лише рік. Довелось писати працю з бакалаврату. Закінчивши факультет журналістики, я розпочав кандидатську із суспільних комунікацій та журналістики і у 2008 році її завершив.
– Праця в Італії теж була пов’язана з журналістикою?
– Вийшло так, що на початку 2009 року, коли я планував після навчання їхати в Україну, в Римі прийшов новий Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії Владика Діонісій Ляхович, і він мене покликав як секретаря. З ним я працював до 2017-го. Тоді ж співпрацював з журналом «До Світла» – це наш християнський часопис для українців в Італії. З 2013-го довелось поєднати і з роботою головним редактором. А також три роки був душпастирем в Мілані, де велика наша спільнота, та в місті Терні за 100 кілометрів від Риму. А минулого року Митрополит Владика Володимир Війтишин покликав мене сюди, до Івано-Франківська. Кредо є таке, що ми не маємо приростати до крісла одного, а динамічно йти туди, куди кличе Церква. Церква покликала сюди, і я дуже радий, мені цікаво.
– Християнський часопис, видавництво – вас власне покликано до журналістики, як ви і хотіли, так? Повторю запитання: що для вас журналістика?
– Пам’ятаєте притчу, як каже Христос: вийшов сіяч сіяти – і таким сіячем є кожний священик. Я вважаю, що кожний священик є своєрідним журналістом, який отримав завдання від Христа: «Ідіть і навчайте всі народи». Тобто ми маємо бути добрими християнськими журналістами, щоб вміти зібрати це Слово Боже, акумулювати його у своїй душі і вміти передати іншим людям. Тому робота священика десь перегукується з журналістикою. Священик на парохії може про це не думати, але насправді він є своєрідним журналістом – і з амвону, і в катехизації, коли займається з дітьми, і коли пише щось. Це якщо так здалеку підійти. А мені особисто журналістика дуже подобається, бо ми покликані нести Слово Боже. Те, що здобув у Римі, хочу принести сюди, адже журналістика розвивається. Але і тут час не зупинився. Я побачив речі, які 15 років тому виглядали зовсім по-іншому. Тому, з одного боку, щось привношу, з другого, стараюсь швидко вчитися – такий взаємообмін.
– Часопису «Нова зоря» вже більше 27 років. Є досвід, є здобутки. Але, враховуючи закордонний досвід, хочете щось змінювати?
– «Нова зоря» – це і сюрприз, і виклик. Тут поєднано все. Ми маємо газету, яка, дякувати Богу, Церкві, людям, зросла – тираж уже 7 тисяч. Як для друкованого видання, звичайно, це мало, бо газета єпископської конференції в Італії, в якій я практикувався, виходить кожного дня стотисячним накладом. Такі ж приклади є у Франції, Польщі. Але ми до цього також ідемо, хоча б до 20 тисяч треба зрости. Бо якщо хтось каже, що друковані видання вичерпали себе – це зовсім не так. Що таке газета? Це як взяти молитовник до рук. Так, миготіння екрану дуже важливе, воно дає швидкість, я можу швидко заголовки почитати. Але з планшету, чи айфону, чи з комп’ютера я не так заглиблюся у зміст, як з газетою чи з книгою. Газету я можу взяти до рук, можу взяти ще й ножиці – щось вирізати, можу взяти олівця – щось підкреслити.
– Зрештою, зберегти в архіві…
– Зберегти в архіві, воно нікуди не пропаде. Можу просто відпочити від миготіння екрану, зробити собі гарну філіжанку кави чи чаю і просто відпочити. Психологами доведено, що таке читання більше запам’ятовується. Насправді, коли я їхав до України, то себе запитував: наскільки актуальне друковане видання. Думаю, дуже. Маю великі сумніви, що в Інтернеті хтось поглиблено читає. У нашій шестимільйонній УГКЦ «Нова зоря» – це останній друкований тижневик. В той же час вона національного рівня, її можна передплатити в будь-якому поштовому відділенні, і в Донецьку, і в Луганську, і ми маємо там передплатників. Я думаю, вона має велику місію. До речі, газета стала тепер митрополичою, ми офіційно виходимо у всіх трьох єпархіях: Івано-Франківській, Коломийській, Чернівецькій.
– З газети «Нова зоря» свого часу почалося і видавництво «Нова зоря». Видавничий портфель поповнюється?
– Дякувати Богу, за останній рік у нашому видавництві вийшов з десяток книг. Серед останніх, яка вийшла друком буквально минулого тижня, автором якої отець д-р Олег Каськів – «Партикулярне право УГКЦ: джерела, історія, кодифікація». Про видавничі новинки можна окремо розповідати.
– Та у час комп’ютеризації певні виклики переживає і книга як друковане видання. Мусите щось змінювати, модернізувати?
– З друкарнею маємо певні виклики. Ми не є професійними друкарями. Тому дещо робимо у нас, а якщо наші технології нам не дозволяють щось робити якісно, звертаємося до наших колег з інший друкарень. Зараз відкриваємо релігійну крамницю в пішохідній частині міста, на площі Міцкевича. Бо усе має говорити про Бога. А крамниця до того ж має завдання заробляти щось. Це має бути такий своєрідний соціальний бізнес. Ось така ситуація з дахом, який називаємо «Новою зорею»: газета, видавництво, друкарня, крамниця.
– Помітила, що змінився дизайн газети.
– Коли я навчався в Римі і нас готували як майбутніх журналістів саме в духовній, релігійній сфері, ми мали багато практичних завдань. Що від нас вимагали професори? Щоб ми вміли показати справжнього Бога. От як ми можемо описати Бога? Перше, Бог є Любов. Якщо Він є Любов, значить Він є Радість, якщо Він є Радість, значить Він Світло. І це все має випромінюватися. Якщо дизайн газети буде дуже чорний, некрасивий, а я буду писати про Бога як про Любов, скажуть про подвоєння стандартів. Тому перш ніж перейти до самого змісту, вирішили почати з форми, надати газеті модернішого, радіснішого вигляду. Чи вдалося – чекаємо відгуків від читачів.
– Наскільки для вас важлива така комунікація з читачами?
– Ми не є тими, хто просто посилає свій меседж. Ми хочемо отримати меседж від людей, як вони відчули Бога через газету. Так, ми змінили форму. Але це перше. Потім читач починає занурюватися в глибину. Тому другий крок – має бути цікавий, професійний зміст. Таке видання як «Нова зоря» має говорити про все, вона має створити простір для Бога у всіх ланках. І над цим ми ще працюємо. Цей простір мав би бути для християнських лікарів, для християнських бізнесменів, для християнських соціологів. Ця газета мала би говорити про всіх і про все, але через окуляри доброго християнина. Не якогось фанатика, а доброго християнина в призмі любові до Бога і ближнього.
– В редакції, очевидно, не є багато журналістів? Наскільки я розумію, часто дописувачами є священики, але ви хотіли б розширити аудиторію ваших авторів?
– У нас сьогодні над газетою трудиться п’ять осіб, це разом з версткою, дизайном. Є добра практика співпраці на умовах фрилансерства. Ми налагодили співпрацю з Спілкою журналістів в області, познайомилися з кафедрою журналістики ПНУ. Приємно, що у нас цього року практикувалися першокурсники. Вишукуємо різних авторів з-за кордону, адже УГКЦ існує в понад 60 країнах світу. І там є цікаві люди, про яких ми нічого не знаємо. Отже, з одного боку, розповідати про них, з іншого, дати можливість їм самим висловитися. У нас є доволі багато дописувачів, стабільних авторів. І їх коло потрібно розширювати, причому в різних ланках. Приміром, бізнес подати в контексті соціальної доктрини Церкви. Маємо студентів, які вивчали менеджмент за кордоном. Медицина в контексті морального вчення Церкви. Я хотів би на сторінках розвити діалог з так званими атеїстами… В цьому напрямку рухатимемося. Уже щось з’явилося, а ще більше з’являтиметься. І до цього будемо задіювати якомога більше спеціалістів з різних сфер. В яку би ми ланку не заглянули – всюди є Бог: в науці, в медицині, в фізиці. Є такий трикутник: Бог, ближній і я. Але завжди має бути взаємозв’язок, спілкування. І треба так любити себе, щоб ця любов випромінювала на ближнього.
Джерело: Християнський портал Прикарпаття
