«Сказав Господь: Коли Син чоловічий прийде у славі своїй, і всі ангели з ним, він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Ходіте, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене…
Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо я голодував, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і ви не навідались до мене…
І підуть ті на вічну муку, а праведники – на життя вічне».
(Мт. 25, 31-46).
Всі три попередні неділі, починаючи від неділі про Закхея, завершуючи неділею про блудного сина, Слово Боже формувало та відновлювало в нас образ Бога як всепрощаючого, люблячого та милосердного Батька. Бо без цього правдивого образу Бога просто неможливо налагодити з Ним автентичні відносини. Та існує великий ризик, що духовне життя може перетворитись на імітацію того, чого насправді немає, а найгірше, що може трапитись у житті віруючої людини – вдавання віри в Бога.
Господь у Святому Писанні недвозначно дає нам зрозуміти, що: «Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт. 6, 25). А це означає, що Бог, окрім того, що Він є люблячим та милосердним Батьком, є також Богом ревнивим. Він дає нам зрозуміти це на перших сторінках Писання, коли застерігає: «Я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять мене, і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої» (Вих. 20, 5-6).
Читаючи євангельський текст на м’ясопусну неділю, Господь Своїм Словом привідкриває нам завісу того фінального моменту, який одні заперечують, інші жахаються, коли чують про Страшний Суд, а ще інші – з трепетом очікують, розуміючи, що цієї миті нікому не вдасться уникнути. Тому детальний опис даної сцени на початку Великого Посту спонукає до серйозної призадуми над нашим життям і над тим, що Бог, Який Створив Всесвіт і Який з любові до нас послав Свого Сина Єдинородного, обов’язково прийматиме від нас звіт за прожите життя – за усі використані та втрачені можливості чинити добро. Християнська віра допомагає збагнути і прийняти одну дуже важливу правду про Бога, а саме: наш Господь – Творець, Спаситель і водночас – Справедливий Суддя. І, як бачимо, наш Бог поєднує в собі, нібито, на перший погляд, непоєднувані речі – любов та справедливість.
Уважно вслухаючись у діалог між Богом та усіма нами на Страшному Судді, можна помітити одну дуже важливу деталь: тим, кого Господь поставив по правиці, і тим, кому сказав: «Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний» (Мт. 25. 41), Він перелічує ті самі речі, за які одних нагороджує, а інших за діла їхніх рук відправляє на вічні муки. Не менш цікавою є відповідь одних і других, які відповідають однаково: «Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?» (Мт. 25, 37; 44). Комусь може видатись, що це є несправедливо, бо одні і другі не знали, коли вони для Господа перелічені речі зробили чи не зробили. Суттєва різниця полягає у тому, що ті блаженні, які почули такі бажані слова з уст Божих: «Ходіте, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34), в житті добре засвоїли слова Ісуса: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 3-4). Бо кожен, хто, чинячи діла милосердя, робить їх виключно для Господа, а не на показ, не зациклюється на них, а шукає можливості для чинення інших добрих справ, пам’ятаючи, що: «віра, коли діл не має, мертва сама в собі» (Як. 2, 17). І в цьому динамічному житті заради Царства Божого віруюча людина робить безліч добрих справ, але оскільки це притаманно людині – просто про них забуває.
Якщо слова Ісуса про Страшний Суд кидають нас в холодний піт, вводять в ступор та вселяють паралізуючий страх перед зустріччю з нашим Богом, то інсталюймо в наші серця Слово Боже: «Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерті перейшов у життя» (Ів. 5, 24), і з великим оптимізмом пускаймось у захопливу духовну мандрівку під назвою Великий піст.
о. Володимир МІСТЕРМАН.
