Кожен з нас вірить у диво. От тільки не завжди ми готові його розпізнати. Бо ж якщо гора не пересунулася і ніхто не розчинився в повітрі, то яке ще може бути диво? Але насправді дива трапляються часто, навіть дуже часто…
Про одну історію, яку дійсно можна назвати дивом, хочу розповісти читачам «Нової Зорі», адже вона найкраще свідчить про те, як міцна віра та щира молитва роблять неймовірне.
Уляна та Василь Макеїв родом із села Загвіздя, що у Тисменицькому районі. Подружжя виховує 11-річну доньку Вероніку, а от народити другу дитинку довго не вдавалося. Жінка розповідає, що після весілля півтора роки не могла завагітніти. Про якесь лікування мови не було, адже лікар сказав, що перших півтора роки цього робити не варто.
«Я їздила на прощі в різні місця і молилася, щоб народити дитинку. І дякуючи Богу, в листопаді я завагітніла Веронікою. Через п’ять років ми почали думати про другу дитину, але завагітніти я знову не змогла. Два роки не звертала уваги. Коли приходила на обстеження, то лікарі завжди говорили, що і в мене, і в чоловіка зі здоров’ям все добре, немає жодних застережень. Проте, чомусь завагітніти не вдавалося», – розповідає п. Уляна.
У вересні 2018 року жінці повідомили, що у порожнині матки є поліп. Лікарі спершу призначили медикаментозне лікування, а в січні 2019 року їй зробили операцію. Після оперативного втручання знову було призначене лікування, яке мало дати позитивні результати і Уляна мала б завагітніти. Але, на жаль, були певні ускладнення зі здоров’ям і тоді вона розчарувалася ще більше.
«Знаєте, лікарі жодного разу не сказали, що я не зможу мати дітей. Ніяких негативних прогнозів не було. Крім того, в мене навіть не було думки, що не зможу вдруге завагітніти. Але в той момент я була розчарована. Ще й рідні допитувалися, коли буде друга дитинка. Бо у нас велика родина: в чоловікової сестри троє дітей, у мене є сестра і брат, у яких ростуть по двоє діток. Тож ми знаємо, що таке мати брата і сестру та рости у великій родині. Василь дуже хотів дітей, навіть одного дня сказав, що готовий взяти дитинку з притулку», – згадує жінка.
Іноді, коли довго чекаєш, то перестаєш сподіватися на диво. Так вийшло і з чоловіком Уляни. В один момент він втратив надію і дружина сама їздила у Гошів та молилася за щасливу вагітність. Одного дня вона побачила в соціальній мережі оголошення про те, що 21 і 22 вересня з благословення Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Івано-Франківського Володимира Війтишина в Івано-Франківську відбудуться молебні за вагітних та за дар батьківства. Уляна розповіла про це чоловікові і 22 вересня вони разом поїхали до Івано-Франківська.
«Перед цим, на початку вересня мені лікарі сказали, що у мене є знову поліп. І щоб не було ускладнень, його потрібно видалити. Пам’ятаю, що після реколекцій в Івано-Франківську ми з чоловіком поїхали у Гошів і там я просила не вагітності, а щоб цей поліп зник. А на початку жовтня я дізналася, що вагітна. Спершу ми нікому нічого не казали. Було страшно. І не через забобони, що люди можуть заздрити і станеться щось погане, ми в те не віримо. Просто хотіли розповісти пізніше. Навіть донечка не відразу дізналася. Хоча зрозуміла дуже скоро, адже я часто відмовлялася від їжі чи погано почувалася. І одного дня Вероніка почала цікавитись, коли я народжу їй молодшого братика чи сестричку. Тоді ми й розповіли радісну звістку. Тепер ми чекаємо на синочка і дякуємо Богові за це диво, за те, що є священники, які допомагають нам вірити, що чудо може трапитися. Бог нас любить і подає ласку тоді, коли ми цього найбільше потребуємо», – зазначає Уляна Макеїв.
Такі історії найкраще показують, що чуда трапляються, головне – мати міцну віру та щиро молитися.
Марія ЛЕВИЦЬКА.
«Нова Зоря», ч. 10, стор. 5
