Сказав Господь: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, і Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, і Отець ваш небесний не простить вам провин ваших. Коли постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє лице, щоб було видно людям, що вони постять. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє лице, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що в тайні; і Отець твій, що бачить у тайні, воздасть тобі. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробаки нищать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні хробаки не точать і де злодії не проломлюють стін і не крадуть. Бо де твій скарб, там і твоє серце буде».
Мт. 6, 14-21.
Всі попередні неділі, які готували нас до Великого Посту, Господь Своїм Словом про Божу любов та безмежне Своє милосердя розм’якшував наші серця, роблячи їх здатними дивитися на всіх і на все навкруги так, як це бачить Він – з перспективи Вічності, очами, повними любові та милосердя.
Великий Піст, як зрештою й усе життя віруючої людини, будується на «спасительній тріаді» – молитві, пості та ділах милосердя. Однак існує один дуже великий ризик – почати постити, посилити наші молитви та помножити наші добрі діла, але робити усе це без духовних плодів та без переконливого свідчення віри. І це все неодмінно трапиться, якщо на шляху, який веде до Бога, буде така духовна перешкода як «непрощення».
Всі наші зусилля, відречення та виснажливі практики в часі посту без прощення можуть перетворитись на сміхотворне задобрювання Бога, Який чітко сказав: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт. 5, 23-24). Без взаємного прощення всі наші мольби і прохання до Бога нічого не вартують. Якщо не прислухаємось до слів Ісуса на неділю всепрощення: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, і Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, і Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт.6, 14-15), тоді стояння в багатогодинній черзі до сповідальниці буде не лише втратою часу, але й святотатством. Кожен, хто не має твердого наміру простити усіх своїх кривдників чи тих, кого сам покривдив, не може претендувати на те, що Господь вислуховуватиме усі молитви та прийматиме наші жертви.
Прощення є початком правдивої молитви, надає значення посту та допомагає чинити діла милосердя справді тим, хто цього потребує.
Час Великого Посту – це час, коли віруючі люди інтенсивно роздумують над стражданнями та хресною смертю Ісуса на хресті, щоби віднайти зміст у житті, відсвіжити свою віру в Бога та повернути своєму серцю здатність любити так, як вчить Господь: «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас» (Мт. 5, 44). Слова Спасителя, сказані на хресті: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34) не дають нам підстав затримати прощення усім нашим кривдникам.
Для того, щоби час посту провести з духовною користю, слід просити в Бога, щоби дарував нам ласку покаяння та навернення і щоби в наших серцях дав нам розуміння Свого Слова, яке чітко каже: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів. 13, 35).
Якщо, наближаючись до початку Великого Посту, в неділю Всепрощення пригадаємо, що завинили комусь прощення, але переживаємо, що через карантинні обмеження не можемо подивитись їм в очі та обійняти їх, просімо, щоби Господь Духом Своїм Святим обійняв їх та зробив їх серця здатними почути, коли через телефон чи сучасні засоби комунікації ми їм скажемо: «Нехай Господь простить і я прощаю».
о. Володимир МІСТЕРМАН.
