Діти та молодь з діагнозами дитячий церебральний параліч, аутизм та різного роду інвалідностями називають Івано-Франківський центр соціальної реабілітації та діагностики центром Святого Миколая. І не даремно. Адже тут здійснюються їхні найзаповітніші мрії – стати здоровішими, почуватись краще, радіти життю щодня. Зелений будиночок, в якому розташувався центр, знаходиться на Південному Бульварі, 35-Б у дворі між багатоповерхівками. Уже п’ять років ним опікується подружжя Шевчуків: Микола – реабілітолог та Юлія – психологиня.
А все розпочалось 11 років тому. У родині Миколи Шевчука був випадок, коли не вдалось врятувати хворого з діагнозом ДЦП. Тоді Микола Шевчук (юрист за професією) вирішив перекваліфікуватись на реабілітолога. Нові знання застосував на практиці, щоб допомогти іншим дітям. В одному з сіл Коломийського району створив подібний центр. Там був басейн, де діти оздоровлювались, а також кінь, на якому вони здійснювали поїздки верхи. А найважливіше – це масажі, що там необхідні хворим дітям. «Найбільшим досягненням праці став день, коли ми змогли поставити на ноги дитину із с. Смодна Косівського району», – розповідає п. Микола.
Пізніше центр кілька років діяв у «Буковелі». Сюди приїжджали діти зі всієї області на кілька місяців, де проходили реабілітацію. А з 2015 року центр функціонує в Івано-Франківську. Тут працює 14 осіб, з яких четверо – волонтери. Державної підтримки центр не має. Усі ці роки він функціонує на кошти благодійників та добровільних пожертв меценатів. Велику підтримку дітям з інвалідністю, які лікуються в цьому центрі, надає Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ, зокрема Лікувально-діагностичний центр св. Луки. Одноразову допомогу надали парафії сіл Побережжя, Іваниківка та м. Калуш.
Упродовж року понад сімдесят дітей безкоштовно проходять лікувальні курси масажу та ЛФК. Це велика підтримка для сімей, де є хворі діти. Адже держава виділяє на дитину з інвалідністю усього дві тисячі гривень на місяць. А в таких родинах переважно хтось із батьків не працює, щоб доглядати хвору дитину.
Василь Дивоняк працює в центрі соціальної реабілітації масажистом та лікарем-реабілітологом лише два місяці. Юнак розповідає, що робота – дуже специфічна, оскільки є багато різних патологій. Він застосовує нові методи масажу, зокрема кінезіотейпування. Лікар радіє, що під час масажу дітей батьки також мають можливість відпочи. Морально тут нелегко працювати, але чоловік дуже хоче допомагати саме таким дітям.
Пані Наталія Євстєгнєєва приводить у центр свого дев’ятирічного сина Євгена, в якого діагноз – аутизм. Жінка задоволена, що син після масажів та роботи з психологом почав краще розмовляти, радо йде на контакт з новими людьми. Євген навчається в інклюзивному класі початкової школи №9, має корективні заняття з психологом, логопедом та ЛФК. Вчителі та увесь колектив з розумінням ставляться до дітей з таким захворюванням, проте групи продовженого дня для цих дітей не передбачено. Тому жінка не може працювати, бо нікому бути з дитиною. За словами мами, хлопчик до року розвивався, як усі здорові діти, але наступного дня після індійської вакцини АКДС його почало судомити, почалась діарея. Діагноз був встановлений аж через рік. Після того йому встановили інвалідність, він відвідував логопедичний садок. Мати розповідає, що в місті не вистачає спеціалістів для праці з такими дітьми, як її син. Тому такі центри, де можна отримати і масаж, і реабілітацію, є вкрай необхідними. І державна підтримка їй дуже потрібна.
Масажистка центру Ірина Луцишин розповідає, що ці діти душевно дуже добрі. У дітей із діагнозом ДЦП часто бувають сильні болі спини, рук, хребта. Кожна дитина проходить десятиденний курс масажу по одній годині. Комусь вистачає цього на пів року, а комусь потрібно робити кожних два місяці. Масажуючи хворих, вона відчуває кожен їхній м’яз, часто «відключає» мозок, а «включає» серце. Перший її пацієнт мав 40 років, але в душі це був маленький хлопчик, який хотів, щоб його обнімали, спілкувались з ним. Інший хлопчина завжди ходив на заняття з кульковою ручкою, яка фактично була його талісманом. Після п’ятого сеансу масажу хлопчик подарував п. Ірині цю ручку. Вона й досі у неї вдома на видному місці.
Масажистка розповідає, що окремі родини живуть за межею бідності. Чоловіки часто залишають такі сім’ї. Тож матері на своїх тендітних плечах несуть усі тягарі. Діти з інвалідністю дуже щирі й радіють дрібним речам. Наприклад, коробку цукерок (подарунок Св. Миколая) їдять упродовж місяця (одну цукерку на день), щоб розтягнути задоволення. Жінці боляче, коли вона чує розповіді матерів про їхні біди. До прикладу, одна мати купляє на хлібокомбінаті тільки вчорашній хліб, бо він продається за пів ціни, і кладе його в морозилку, щоб вистачило надовго.
До нашої розмови приєднується 23-річний Павло Космацький з діагнозом ДЦП. Уже два роки він відвідує центр, кожних два місяці проходить 10-денний курс масажу. Хвороба в нього від народження. Він не міг ходити, мав проблеми із зором. Але батьківська турбота й лікування дали свої плоди. Тепер хлопець може долати великі відстані самостійно, багато спілкується із психологинею п. Юлією, любить пісочну терапію. Навчився грати на піаніно, самостійно написав три мелодії, пише книгу про кохання. Його кумир – французький композитор Клод Дебюссі, а улюблена мелодія – «Місячне сяйво». Павло мріє стати піаністом. Вдома допомагає батькам по господарству, самостійно купує продукти, бавить двох племінників. А ще любить малювати. Його картини минулого року були представлені на виставці у фортечній галереї «Бастіон».
Отож, якщо хтось прагне фінансово підтримати центр чи має дітей, які потребують реабілітації, може зателефонувати за номером: 0972615037. Тут вашим дітям допоможуть, бо зроблять їх щасливими. Адже добро завжди повертається добром!
Юлія БОЄЧКО.
Під світлинами: центр соціальної реабілітації та діагностики; пацієнт на тренажері.
