Via crucis, via dolorosa, via cruz, Хресна дорога… Ці імена використовуються на означення зображень, чи серії скульптурних форм, які відображають хресний шлях Спасителя, Ісуса Христа, на Голгофу. Ці зображення, а також особливі народні богослужіння та традиції, які ми зустрічаємо в яскравому розмаї за часів Середньовіччя, говорять про особливе співпережиття Христовим мукам, в цей час. Але перш ніж говорити про доконані, випрацювані, форми, знаної всім нам, Хресної дороги, слід піти далеко в історію, щоб побачити корені, де вона народилася, та поступовий розвиток, яким вона йшла впродовж кількох століть.
Що таке «стація»?
Невід’ємним елементом Хресної дороги є Стація. Це латинське слово, яке означає зупинку, в сучасній літургійній науці виражає особливий характер християнського богослужіння в період 4-5 століть, яке було характерним для тодішніх центрів християнського життя та традиції – Єрусалиму, Рима та Константинополя і називалось „стаційним богослужінням”. Ця „стаційність” безпосередньо стосувалась Святої Літургії, бо згідно ранньохристиянської традиції, Євхаристія в конкретному місці могла служитися лише один раз на день, а участь в ній брала ціла громада міста. У більших містах, де було по кілька храмів, ця практика почала викликати певні труднощі, а як розв’язку було запропоновано стаційну систему служінь. Літургію і далі служили тільку одну, але кожного разу в іншому храмі по відповідній черзі. Кожна церква була наче окремою стацією (зупинкою), в якій звершувалася Тайна Євхаристії. Ця практика найбільшого поширення здобула в Єрусалимі, де за часів імператора Константина було збудовано велика кількість храмів, присвячених різним подіям, пов’язаним з останніми днями земного життя Христа. Аналізуючи цю практику, яскраво бачимо, що поняття „стації” стосується виключно євхаристійного богослужіння.
Відома паломниця 4 ст. Етерія Сильвія, яка залишила для літургійної науки свій „Щоденник паломниці до Святих місць” – цінне джерело до вивчення форми богослужень в Єрусалимі цього часу, взагалі не згадує про взаємозв’язок між стацією та хресною дорогою. В її описі богослужень страсної п’ятниці ми знаходимо лишеь короткий опис винесення Господнього хреста для поклоніння, яке, однак, не супроводжується ніякою хресною дорогою.
Вже в пізніших століттях стації почали асоціюватися із окремими епізодом із страсного шляху Христа та набували як зображальних так і літературно-молитовних форм. Метою цих стацій було якомога повніше у думках та свідомості віруючого відобразити своєрідне паломництво до головних місць страждань і смерті Христа. Хресна дорога, таким чином, складає мініатюрне паломництво до святих місць в Єрусалимі, є наче знову проходженням „дорогою болю” (Via Dolorosa – так, починаючи з XVI ст. називають вулицю в старому кварталі Єрусалиму, якою проходив Христос до Голгофи), яку шанували як одне з найосновніших місць паломництва до Єрусалиму ще за часів імператора Константина.
Перша Хресна дорога – в Єрусалимі
Згідно місцевої Єрксалимської Традиції, Пресвята Богородиця за свого життя часто відвідувала місця, пов’язані із страстями свого Сина. А святий Єронім згадує про натовпи паломників зі всіх країн, які приходили в його дні до Єрусалиму, щоб відвідати священні місця. Натомість Етерія Сильвія досить загально розповідає про паломництва в її час (4 ст.), не акцентуючи окремого особливого почитання та вшанування до дороги, якою Христос йшов на смерть, терплячи різноманітні знущання та муки – „дороги болю”.
В п’ятому сторіччі, однак, ми маємо згадку про групу сполучених каплиць у монастирі святого Стефана в Болоньї (сучасна Італія). Місцевий єпископ св. Петроніус (Petronius) мав на меті через ці каплиці репрезентувати найважливіші раки Єрусалиму, і надалі, цей монастир став відомим як «Hierusalem». Саме цей болонський феномен розцінюється як перший предтеча відомої для більшості із нас Хресної дороги. Саме звідси, як із зародку, почали розвиватися в Західній Церкві стації та їх теми, але в своїй остаточній формі Хресна дорога сформувалась не раніше XV ст.
Багато паломників, які відвідали Єрусалим у дванадцятому, тринадцятому і чотирнадцятому сторіччях, згадують «via sacra» (святу-священну вулицю), тобто, врегульований маршрут, уздовж якого проходили паломники, але вони не ідентифікують її з хресною дорогою, тобто дорогою, якою проходив Христос. Дуже часто на цій вулиці були так звані „індульгенційні зупинки-стації”, тобто зупинки, де вірні могли собі купити відкуплення від тимчасових кар за гріхи, або зробити милостиню вбогим. В особливий спосіб ці „індульгенційні стації” розвинулись за часів францисканської опіки над Єрусалимом, яка розпочалась від 1342 року.
Один із францисканців, Ferraris, згадує, що такі Станції, де можна було придбати індульгенції розміщались біля місць, де Христос зустрів свою Благословенну Матір, де Він звернувся до жінок Єрусалиму, де Він відповідав Симону Киринейському, де солдати кидали жереб на Його одіж, де Він був прибитий до хреста, біля будинку Пилата та місці поховання Христа – Священного Гробу.
Аналогічну практику зустрічаємо в 1520 році, коли Папа Лев X надав прощення сотні днів земних покарань кожному, хто пройшов 7 стацій, які представляли Сім Печалей Богородиці, в крипті чоловічого Монастиря Францисканців в Антверпені.
Найраніше згадки про Станції-розвважань на «via sacra» (святій-священній вулиці) в Єрусалимі знаходимо у розповіді Англійського паломника Вільгельма Вея, який двічі відвідав Святу Землю в 1458 і в 1462 роках. Він описує метод, як за звичай вірні християни наслідували Христа в Його хресній дорозі. Він згадує, що в цей час хресна дорога розпочиналася на горі Голгофі й тривала, рухалася, наче в протилежний бік до історичної дороги Христа до дому Пилата.
Вже в шістнадцятому сторіччі ми знаходимо, що хресна дорога в Єрусалимі розпочиналась від помешкання Пилата і закінчувалася згадкою про розп’яття та Голгофській горі.
Протягом п’ятнадцятого і шістнадцятого століть відбулося поширення кількості священних місць в різних частинах Європи, які емітували, чи радше репрезентували єрусалимську хресну дорогу. Зокрема блаженний Альварес (+ 1420) після повернення з Єрусалима, побудував серію маленьких каплиць в Домініканському чоловічому монастирі м. Кордоба, які служили різними стаціями Христової хресної дороги. Подібний набір Станцій було споруджено і в жіночому монастирі в Мессіні.
Хресні дороги в Нюренберзі (1465), Лювені (1468) та Бамберзі були характерні тим, що скадалися з семи Стацій, всенародно відомих як „Сім Падінь” Ісуса Христа. Не трьох, як в традиційних Хресних дорогах (!).
У деяких із цих ранніх прикладів Хресних доріг була зроблена спроба, не просто дублювати Хресну дорогу в Єрусалимі, але і, щоб відтворити точні інтервали між Стаціями, щоб побожні люди, мали можливість проходити точно ті ж відстані, що й паломники у Святій землі. Вчені інколи відвідували Єрусалим з конкретною метою – отримати точні вимірювання і застосувати їх у будівництві Хресних доріг в якомусь із Європейських міст. Але на жаль, хоча кожен вимагав бути точним, є колосальна відмінність між багатьма Хресними дорогами цього часу.
Таке намагання точно скопіювати Єрусалимську Хресну дорогу мало свою важливу ціль – адже не всі християни могли здійснити паломництво до Святої землі, через велику відстань та дуже часто через те, що Єрусалим перебував під владою мусульман, а тому європейські копії Хресної дороги мали замінити для вірних найосновніше місце паломництва християнського світу.
Кількість стацій
Щодо числа Стацій у Хресній дорозі також маємо непросту історію, яка формувалась впродовж багатьох століть. І не завжди кількість стацій відповідала числу чотирнадцять, як є в сучасній хресній дорозі.
Вільгельм Вей в середині п’ятнадцятого сторіччя згадує про чотирнадцять стацій, але тільки п’ять з них відповідають сучасним темам на хресній дорозі. Коли вчений Романет Буффін відвідав Єрусалим в 1515 році з метою дізнатися про кількість стацій, то зустрівся з різною кількістю стацій та великим неспівпадінням традицій, які на той час існували в Єрусалимі. Зокрема він згадує про тридцять одну, дев’ятнадцять, двадцять п’ять і тридцять сім стацій. А в книзі Адрікоміуса «Jerusalem sicut Christi temporefloruit», виданій в 1584, згадується дванадцять Стацій, які співвідносяться з половиною доби. Саме завдяки популярності цієї книги в Європі майже у всіх великих санктуаріях, де були збудовані Хресні дороги, перейли на дванадцять стацій.
В кінці шіснадцтого століття стається ще одна дуже неприємна для християн подія – перехід Єрусалиму під турецьке панування, що зіграло вирішальну роль у розповсюдженні хресної дороги в Західній Європі. ЗокремаZuallardo у своєму римському виданні від 1587 року згадує, „що після того, як Єрусалим пройшов під Турецьке панування, благочестиві практики Хресної дороги могли виконуватися значно більше щиро в Нюренберзі чи Лювені, аніж в Єрусалимі безпосередньо”. Це, можливо, спричинило „бум” розвитку хресних доріг по цілій Європі. Посприяло цьому і розпорядження Папи Інокентія XI від 1686 року, який надав францисканцям право спорудити Стації у всіх церквах, і оголосив, що надолуження за вчинені гріхи кожен християнин може здобути через проходження практики Хресної дороги у власному храмі, тобто у місці, де живе. Папи Бенедикт XIII в 1726 році та Клемент XII у 1731 році ще більше розширили права церков мати і служити свої хресні дороги. Цей же Папа Клемент XII в так званому “Clementie Instructiones” („Інструкції Климента”) ввів чотирнадцять Стацій, які практикуються і по сьогоднішній день.
Папа Бенедикт XIV в 1742 р. перестерігає всіх священиків, щоб вони в обов’язковому порядку придбали до своїх храмів і встановили великий скарб, яким є Хресна дорога. А відвідини хресної дороги в храмі прирівнювалось до відвідин святого місця, яким колись був Єрусалим.
Сучасна практика
Папа Іван Павло II за свого понтифікату вперше запропонував базувати всі Стації на епізодах зі Святого Писання. Цей підхід відомий як Біблійна Хресна дорога. Вперше така Хресна дорога була відслужена в Колізеї (Рим) у 1991 році.
Хресна дорога в особливий урочистий спосіб проводиться в Римськиій традиції в Страсну п’ятницю і супроводжується покаяльними піснями та проханнями. Сьогодні, багато богословів відстоює за введення 15-ої стації, яка розважає над таїнством Воскресіння Христа, бо без Його Воскресіння, немає спасіння!
