Нещодавно Україну сколихнули тривожні новини про отруєння підлітків у Боярці, Умані та у прикарпатському Калуші. Зробили це юнки через згубний вплив соціальних мереж. Батьки, педагоги, громадські активісти згуртувалися та звернулися з електронною петицією в офіційне інтернет-представництво Президента України з вимогою заборонити застосунок ТікТок як небезпечний для дітей та підлітків. Чи набере петиція необхідні 25 тисяч голосів, наразі невідомо. Та й заборона певних сайтів чи застосунків, навпаки, може посилити цікавість до них, бо, як відомо, заборонений плід… солодкий.
Проблема ще й у тому, що діти цікавляться небезпечними сайтами тому, що не мають чим зайнятися, бо часто, як не парадоксально, відчувають тотальну байдужість з боку батьків, родичів, вчителів. Ось і втікають у віртуальний світ, де все здається яскравим, цікавим, незнаним, манить, кличе: спробуй… зроби…
Як діяти батькам, аби їхні діти не втрапили в електронні тенета? Про це розмовляємо з Ольгою Радченко, психотерапевтинею, кандидаткою філософських наук, доценткою кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника.
— Пані Ольго, що ж приваблює сучасних дітей та підлітків у віртуальному світі?
— І не лише їх, а й дорослих (сміється). Люди зараз використовують ґаджети змалку, не можуть уявити своє життя без них, як попередні покоління, наприклад, без книг чи телевізора. А для дітей і молоді віртуальний світ став таким же чи навіть більш своїм, звичним, аніж реальний. Основна діяльність дітей молодшого віку — це гра. Тому електронні ігри стають важливою частиною життя дитини, нянькою, яка забавляє, звільняючи батьків. Так «живі» контакти замінюються віртуальними. А ще віртуальний світ розкриває нові можливості — пізнавати, спілкуватися, грати, вигравати, розвиватися. І водночас містить небезпеки втрати контакту з реальністю, залежності від чужих маніпуляцій, погіршення фізичного здоров’я (зір, постава) і стану психіки (безсоння, емоційна нестабільність, порівняння себе з «ідеальними моделями», з формуванням комплексу меншовартості, залежність як втрата відповідальності за своє життя, відмова від мрій, сенсів, бажання жити тощо.
— А що ж робити батькам, які побачили, що їхні діти занадто багато часу проводять перед ґаджетами?
— Найкращий шлях для батьків — створити простір, де є любов і цікавість, радість, співтворення. Любити себе і дітей словами й через конкретні справи. Робити все відповідально, творчо, з Богом, аби в реальному житті дітям було цікавіше, ніж у віртуальному. Так, це непросто, вимагає часу і зусиль, але лише так наші діти будуть щасливими, впевненими у собі, морально і духовно здоровими.
Надмірне «сидіння» у соцмережах є проявом поведінкових розладів, які призводять до залежності. Залежність — це намагання компенсувати якусь важливу природну потребу неприродним небезпечним чином. Залежність від ігор може викликати почуття безвихідності, страху, тривожності, провини, сорому, схильності до депресії, бажання втекти від реальності. Особливо загрозливим є вплив на несформовану психіку дітей та підлітків шкідливих груп, в яких заохочують, скажімо, відмовлятися від їжі, закликають показати карколомні фізичні вправи чи трюки непідготовлених користувачів мережі чи суїцидальну поведінку, формують хімічні чи психічні залежності.
— Якою повинна бути реакція батьків, коли вони побачили чи дізналися, що дитина читає небезпечні повідомлення або сторінки? Що вони повинні робити, аби не сполохати чи не заохотити забороною дитину?
— Слід розібратися у ситуації. Любити дитину, але знешкодити те, що є чи може бути небезпечним для неї. Допоможе батькам і функція батьківського контролю для блокування небезпечних сторінок, обмеження часу проведення дитини в соцмережі. Чим молодша дитина, тим вища відповідальність батьків. Чим старша — тим більша відповідальність самої дитини, особливо з 14, 16-ти років, якщо залежність ще у межах норми. Якщо залежність гострої форми, то варто звернутися за допомогою до відповідних спеціалістів.
— Чи повинні рідні розповідати дітям про небезпеку інформаційного простору? Чи може це робота вчителів та представників ювенальної поліції?
— При доброму рівні довіри у сім’ї можна говорити про все, якщо батьки і діти готові й хочуть цього — об’єктивно, з повагою до гідності людини, відповідно до віку та особливостей дитини. Співпраця зі школою, правоохоронним органами на вказаних засадах може бути плідною. Здоров’я, життя дітей — це майбутнє нації, воно має бути пріоритетом у сучасній Україні. Наразі поняття безпеки інформаційного простору є дуже важливим. Інформаційні атаки впливають навіть на високо розвинуті країни світу. Тому основи інфогігієни потрібні і дорослим, і дітям.
Звертаю увагу й на те, що батьки повинні підготувати дитину до реалій життя, зокрема й віртуального, до адекватної реакції на небезпеки і вибір ефективної моделі поведінки та мислення. Якщо дорослі обізнані у цих питаннях, вони можуть сприяти дітям у вирішенні. Якщо ні — варто звернутися по кваліфіковану психологічну допомогу. Добре працює рівень «рівний – рівному», коли про залежності розповідають дітям їхні ровесники чи трохи старші, які побували «на дні» і вийшли звідти, які знають не тільки рекламні приваби, а й негативні наслідки залежності.
— Чи варто батькам пропонувати дітям і підліткам безпечні та корисні сторінки в інтернеті, і як це правильно зробити?
— Батьки молодших школярів можуть скеровувати дітей на сторінки для навчання й розвитку, щоб закласти основу здорової моделі поведінки в мережі на благо дитині. Сформувати довіру, бути зразком для наслідування і в мережі. Для підлітків — як порадники, опора у складних ситуаціях. Інакше — ніяк, бо віртуальний світ — це частина сучасної реальності. Технічні засоби — це лише інструменти. А головними все ж є життя людини, її духовний, психічний та фізичний розвиток.
Розмовляла Сабіна РУЖИЦЬКА.
Поради для батьків від Ольги Радченко:
1. Цікавтеся щодня, що дитині сподобалося при використанні телефону, уважно слухайте, без осуду і повчань.
2. Спробуйте спільно пограти з сином чи донькою, подивіться те, що й вони (відео, фільми) або хоча б попросіть дозволу поспостерігати. Зверніть увагу на реальні досягнення дитини, на те, що вас зацікавило.
3. Будьте прикладом для дітей і самі не проводьте багато часу в ґаджетах, на роботі. Чим менша дитина, тим більше вона копіює дорослих. Тому врегулюйте свій час проведення у ґаджетах, і якщо у вас є залежність, то насамперед визнайте її і попрацюйте над поверненням у здорове життя. Один зі шляхів — віра у Бога як вищу силу, яка надає сенс і допомагає здолати життєві труднощі. Комусь допоможе творчість, те, що приносить щире захоплення, радість.
4. Спокійно і доброзичливо обміркуйте разом з дитиною здорову альтернативу – те, що захоплює у ґаджетах дорослих і дітей; що привабливе — події, заняття – може бути в реальному житті, що дає радість, надихає, додає сили, енергії; пошукати хобі — спортивний, технічний, творчий гурток, клуб за інтересами. Організуйте походи на природу, цікаві мандрівки, спільні проєкти, діяльність.
5. Укладіть договір з дитиною про обмеженням часу проведення у ґаджетах, поступово зменшуючи його відповідно до вікових норм. Перш, ніж пограти, запропонуйте виконати певні (бажано – цікаві) завдання. Перед тим, як грати в улюблену гру, пограйте гру на розвиток уваги, пам’яті, логіки. Мотивуйте своє прохання тим, що турбуєтеся, бо любите дитину, що вірите в її здібності, таланти. Чим старша дитина, тим більша її відповідальність за власний час, здоров’я, життя, за постановку власної мети та її досягнення.
6. Встановіть обмеження для всіх: заборона використання ґаджетів на кухні, за одну годину до сну і дотримуйтеся їх. Морально підтримуйте й заохочуйте дитину, хваліть її за досягнення. Чим менша дитина, тим важче силою волі відмовитися від спокуси пограти.
