Послання, яке Святіший Отець Франциск надіслав Настоятелю Згромадження Найсвятішого Ізбавителя і Генеральному Модератору Високопреподобному о. Михаїлу Брелю, ЗНІ, з нагоди 150-ї річниці проголошення святого Альфонса Марії де Ліґуорі Учителем Церкви.
Послання Святішого Отця
Високопреподобному о. Михаїлу Брелю, ЗНІ, Генеральному настоятелю Згромадження Найсвятішого Ізбавителя і Генеральному Модератору Академії Альфонсіана.
Сто п’ятдесят років тому, 23 березня 1871 року, Пій IX проголосив святого Альфонса Марія де Ліґуорі Учителем Церкви.
Булла проголошення докторату святого Альфонса підкреслює особливість його морально-духовної пропозиції, яка зуміли показати “вірний шлях у клубку суперечливих поглядів риґоризму і ляксизму” [1].
Через сто п’ятдесят років після цієї радісної події, послання святого Альфонса Марія де Ліґуорі, Покровителя сповідників і моралістів, а також взірця для всієї Церкви у місіонерському напрямку, – продовжує твердо показувати головну дорогу задля зближення сумлінь до привітного обличчя Отця, оскільки «спасіння, яке Бог нам пропонує, є ділом Його милосердя» (EG 112).
Слухання реальності
Богословська пропозиція св. Альфонса виникає із вислуховування та сприйняття немочі найбільш духовно покинутих чоловіків та жінок. Святий Учитель, який сформувався у суворій риґористичній моральній ментальності, навертається до “доброти” через слухання реальності.
Місіонерський досвід на екзистенціальних периферіях того часу, пошук тих, які далеко і вислуховування сповідей, заснування і керування народжуваного Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, і знову відповідальність як Єпископа окремої Церкви, ведуть його до становлення як батька і вчителя милосердя, який є переконаний, що «Божим раєм є серце людини» [2].
Поступове навернення до чітко місіонерського душпастирства, здатного бути поряд з людьми, знати, як їх супроводити на шляху, конкретно ділитися життям навіть серед великих обмежень і викликів, спонукало Альфонса переглянути, незважаючи на труднощі, також теологічний та юридичний підхід, отриманий у роки його становлення: спершу позначений певним риґоризмом, потім він був трансформований у підхід милосердя, євангелізаційний динамізм, який здатний притягувати.
У богословських суперечках, віддаючи перевагу радше розуму, ніж авторитету, він не зупиняється на теоретичному формулюванні принципів, але дозволяє собі інтерпелювати саме життя. Захисник найменших, немічних та відкинутих суспільством того часу, він захищає “право” для всіх, особливо для найбільш залишених та бідних. Цей шлях привів його до рішучого вибору – поставити себе на службу сумлінь, які бажають, незважаючи на тисячу труднощів, чинити добро, оскільки вони є вірними заклику Бога до святості.
Отже, святий Альфонс «не є ні ляксистом, ні риґористом. Він є реалістом у правдивому християнському розумінні», оскільки він добре зрозумів, що «у самому серці Євангелія знаходяться спільнотове життя та взаємодія з іншими» (EG 177).
Проповідування Євангелія в суспільстві, яке швидко змінюється, вимагає мужності слухання реальності, для «виховування сумління, щоб мислити в інший спосіб, у непослідовності з минулим» [3].
Кожна пасторальна дія сягає своїм корінням до спасительної зустрічі з Богом життя, народжується із слухання життя і живиться богословськими роздумами, які б знали, як взяти на себе відповідальність щодо запитів людей для осягнення життєздатних шляхів. За прикладом Альфонса, я запрошую моральних теологів, місіонерів та сповідників увійти у живий зв’язок з членами Народу Божого, і поглянути на існування з точки зору їхнього бачення, щоб зрозуміти реальні труднощі, з якими вони стикаються, і допомогти зцілити рани, оскільки лише справжнє братерство «знає, як дивитись на святу велич ближнього, яке знає, як відкрити Бога в кожній людині, яке знає терпіти переслідування спільного життя, чіпляючись за Божу любов, яке знає, як відкрити серце для божественної любові, щоб шукати щастя для інших, як його шукає їх добрий Батько» (EG, n. 92).
Вірний Євангелію, християнське моральне вчення покликане проголошувати, поглиблювати і навчати, воно завжди повинно бути відповіддю «Богу, котрий нас любить і спасає нас, впізнаючи Його в інших і виходячи за власні межі задля пошуку добра для всіх” (EG, n. 39). Моральне богослов’я не повинно розмірковувати лише про формулювання принципів і норм, але воно повинно цілеспрямовано приймати реальність, яка виходить за рамки всякої ідеї (пор. EG, n. 231). Це є пріоритетом (пор. EG, nn. 34-39), оскільки лише знання теоретичних принципів, як пригадує сам святий Альфонс, недостатньо для супроводу та підтримування сумлінь у розпізнаванні добра, яке необхідно робити. Необхідно, щоб знання стали практичними через слухання і прийняття найменших, немічних і тих, кого суспільство відкидає.
Зрілі сумління для дорослої церкви
За прикладом святого Альфонса Марія де Ліґуорі, оновлювача моральної теології [4], є бажаним і отже, необхідним, для перебування поруч, для супроводження та для підтримки найбільш позбавлених духовної допомоги на шляху до відкуплення. Радикалізму Євангелія не слід протиставляти слабкість людини. Завжди потрібно знаходити шлях, який не віддаляє, але наближає серця до Бога, за прикладом Альфонса із його духовним і моральним вченням. Все це тому, що «величезна більшість бідних має особливу відкритість до віри; вони потребують Бога, і ми не можемо їм не запропонувати Його дружбу, Його благословення, Його Слово, служіння Таїнств та пропозицію щодо шляху зростання і дозрівання у вірі. Переважаючий варіант для бідних повинен насамперед перетворитися на привілейовану та пріоритетну релігійну увагу» (EG 200).
Як святий Альфонс, ми покликані вийти назустріч людям як апостольська спільнота, яка йде за Відкупителем серед покинутих. Цей шлях назустріч до тих, хто не має духовної допомоги, допомагає подолати індивідуалістичну етику та просувати моральну зрілість, яка є здатною обрати справжнє добро. Формуючи відповідальні та милосердні сумління, ми матимемо дорослу Церкву, здатну конструктивно реагувати на соціальні немочі з огляду на Царство Небесне.
Іти назустріч найбільш немічним дозволяє нам боротися з «логікою “конкурентоспроможності і законом найсильнішого”, який “розглядає людину в собі як споживче благо, яке можна використовувати, а потім викинути” даючи “початок культурі відходів “» (пор. EG, n. 53).
Останнім часом є безліч викликів, з якими стикається суспільство: пандемія та робота у пост-Ковідному світі; догляд, який необхідно забезпечити для всіх; захист життя, виклики, які надходять до нас від штучного інтелекту; захист творіння; антидемократична загроза та нагальність братерства. Горе нам, якщо в цьому євангелізаційному обов’язку ми відокремимо «крик бідних» [5] від «крику землі» [6].
Альфонс де Ліґуорі, учитель і покровитель сповідників та моралістів, запропонував конструктивні відповіді на виклики суспільства того часу, шляхом народної євангелізації, вказуючи на такий стиль моральної теології, який здатний поєднати вимоги Євангелія та людські слабкості.
Запрошую вас, за прикладом Святого Доктора, серйозно взятися на рівні морального богослов’я до “крику Божого, що питає всіх нас: “Де є твій брат?” (Буття 4: 9). Де є твій брат раб? Де є той, кого щодня вбивається на маленькій підпільній фабриці, в мережі проституції, у дітях, які використовуються для жебрацтва, у тому, який повинен працювати таємно, бо не є регуляризованим?» (EG, n. 211).
Зіткнувшись з епохальними переходами, такими як сьогоднішній, виявляється конкретний ризик абсолютизації прав сильних, й забуття про найбільш потребуючих.
Формування сумлінь для добра виглядає необхідною метою кожного християнина. Надання простору для совісті – місця, де лунає Божий голос, – щоб вона могла здійснити своє особисте розпізнання у конкретності життя (пор. AL 37) – це формуюче завдання, якому ми повинні залишатися вірними. Ставлення самарянина (Лк 10,33-35), як я зазначив у «Брати всі», стимулює нас у цьому напрямку.
Моральне богослов’я не повинно боятися приймати крик найменших цієї землі і робити його своїм. Гідність немічних – це є моральним обов’язком, якого неможливо уникнути або делегувати. Необхідно засвідчувати, що закон завжди означає солідарність.
Я запрошую вас, як це зробив святий Альфонс, вийти назустріч немічним братам і сестрам нашого суспільства. Це передбачає розвиток моральної теологічної рефлексії та душпастирських дій, здатних здійснювати загальне добро, коріння якого полягає у голошенні керигми, яка має вирішальне слово для захисту життя, щодо творіння та братерства.
З цієї особливої нагоди я закликаю Згромадження Найсвятішого Ізбавителя та Папську Альфонсіанську академію, як її виразник та центр високої богословської та апостольської формації, брати участь у конструктивному діалозі з усіма прикладами, що надходять від кожної культури [7], шукати апостольські, моральні та духовні відповіді на користь людської слабкості, знаючи, що діалог – це marturia.
Святий Альфонс Марія де Ліґуорі та Діва Марія Неустанної Помочі – нехай завжди будуть вашими супутниками подорожей.
Рим, Сан Джованні ін Латерано, 23 березня 2021 року
ФРАНЦИСК
[1] Pio IX, Acta Sancta Sedis, vol. VI, Typis Polyglottae Officinae S. C. De Propaganda Fidei, Romae 1871, 318.
[2] A. de’ Liguori, «Modo di conversare alla familiare con Dio» in Opere ascetiche vol. I, CSSR, Roma 1933, 316.
[3] Ibid., 221.
[4] Cf. Giovanni Paolo II, «Spiritus Domini», in Enchiridium Vaticanum, vol. 10, Ed. Dehoniane, Bologna 1989, p. 1420. [cf. AAS79 (1987) pp. 1367-1368].
[5] Cf. Laudato si’, n. 49.
[6] Papa Francesco, «Progettare passi coraggiosi per meglio rispondere alle attese del popolo di Dio. Discorso di sua santità Papa Francesco» in Studia Moralia, 57/1 (2019) 13-16.
[7] Querida Amazonia, n. 36.
[00380-IT.01] [Testo originale: Italiano]
[B0176-XX.02]
