У Римі і сьогодні живе та працює українець, який був близьким товаришем Папи Івана Павла ІІ в останні роки його життя. Це отець Августин Тенета, який 11 років очолював українську редакцію «Радіо Ватикану». Вони між собою дружньо спілкувались, розмовляючи польською, жартували й сміялися.
Притягальна сила Папи Івана Павла II полягала в тому, що він був поблажливим до співрозмовників, настільки приязно налаштовував, що людина почувалася в його товаристві дуже зручно.
Про це мені розповів сам о. Августин Тенета завдяки мобільному месенджеру WhatsApp. Ми ніколи раніше не були знайомі. Я побачила його на заставці телефона з білим скуйовдженим волоссям, яке нагадало мені весняний цвіт вишні, а його голос був сповнений життєвою енергією. Запитання, які я мала ставити йому, десь зависли у повітрі. Він вирішив перехопити ініціативу і почав сам розпитувати мене, хто ж я така, бо також раніше мене ніколи не знав і не бачив.
Я коротко розповіла про себе, навіть сказала, що готую на вечерю пюре та смажену мойву для своєї великої родини. Він вирішив, що й собі приготує окуня, бо якраз була середа. Аж після такого довгого вступу, обмінявшись рецептами, ми почали спілкуватись на тему, що так цікавила мене.
Я хотіла приготувати матеріал для газети «Нова Зоря» про Івана Павла ІІ і зустрітись з людиною, яка спілкувалась з Папою Римським безпосередньо особисто впродовж не одного дня, а багатьох років, причому, щоб це був українець. Ще вчора цей задум виглядав лише мрією. Та, на щастя, головний редактор газети «Нова Зоря» о. Іван Стефурак відповів мені з посмішкою, що насправді така людина існує, і вже за декілька хвилин лунав дзвінок до Риму…
У 2000 році відбулась перша аудієнція о. Августина Тенети у Святішого Отця Івана Павла II. Саме тоді у Ватикані почали готуватись до візиту Папи в Україну. Почали шукати людину, яка вільно володіла поряд з українською також польською та італійською мовами. Звернулись до української редакції, де на той час отець був відповідальним редактором.
«Хто я такий? – думав собі український душпастир, готуючись до офіційного прийому у Глави Вселенської Церкви. – Народився у маленькому селі біля Крехова на Львівщині, а польську мову вивчив тому, що поруч жили поляки, з якими в дитинстві товаришував, а ще слухав польське радіо.
Перед першою зустріччю зі Святішим Отцем я стояв у коридорі й очікував на Його Святість. Коли він вийшов із каплиці, де молився, і наблизився, опираючись на палицю, від враження величі його особи та моєї малозначимості, я опустився на коліна й почав наближатись до нього. Збоку, мабуть, виглядав, як ті, що прямують до плащаниці. Папа посміхнувся, підняв мене, а я поцілував його руку. А тоді я попросив: «Святіший Отче, дайте ще й другу, бо дві особи просили мене, щоб я поцілував Вашу руку за них».
На аудієнції Папа запитав мене по-польськи: «Ви – поляк, бо так добре володієте мовою?» «Ваша святосте, я – українець, а мову знаю через те, що в своєму житті зустрів добрих друзів-поляків», – скромно відповів о. Августин. «А що такі ще є?» – пожартував Папа. На ці слова усі присутні засміялись».
Відтоді наше спілкування за обідами чи вечерями, з приводу приїзду понтифіка в Україну, стали набагато частішими. Папа часто просив: «Розкажи щось…». Я знав багато оповідок, життєвих історій, жартів… Він любив слухати і багато чого собі пригадував, про що вже забував.
Українську мову він також розумів, читав транслітеровані тексти, перепитував іноді, що означає те чи інше слово. Найближче оточення римського понтифіка жартома називало мене через це «учитель Папи».
Для нас головними у візиті Папи до Києва та Львова були його промови. Вони були написані італійською мовою, яку ми, редакція радіо Ватикану, перекладали українською. Крім того, усі промови треба було транслітерувати: український текст записати латинськими літерами, бо, як сказав сам Святіший Отець, з кирилицею він не дасть собі ради.
Передовсім Понтифік був простим і доступним у спілкуванні, з ним можна було говорити на всі теми. Якось я був в його особистому кабінеті. Він сидів за старовинним письмовим дерев’яним столом, а я – навпроти, там, де сідали всі запрошені. Звернув увагу на те, що з моєї сторони стіл був дещо знищений, пошарпаний. Я запитав Папу, звідки там такі виямки. Відповідь була така: «Мої попередники були людьми твердими та строгими, якщо когось викликали, хто провинився, то ті з переживань дряпали стіл». Навіть про такі речі він міг розповісти з жартом.
Після візиту в Україну був візит Святішого Отця до Казахстану й Вірменії. В Казахстані Папа промовив декілька коротких привітань російською мовою, а от у Вірменії він говорив італійською, і звучав переклад вірменською. Папі лише треба було виголосити благословення вірменською. Я був присутній при тому, коли вірменський священник старався навчити його непростій вимові. Папі ніяк не вдавалось вимовити. Наслухавшись того благословення, я сказав, що та вимова досить подібна до французької. Аж тоді Папі вдалося вимовити. Після цього він промовив польською: «Co oni chcą od starego dziada!» (Що вони хочуть від старого діда?) Звичайно, вірменин запитав: «А що він сказав?» На що я відповів: «Вірменська мова дуже гарна, але важка. Я перепросив Папу, однак він з посмішкою відповів: «Dobrze zrobiłeś» (Правильно вчинив).
Якось я запитав Понтифіка, чи він носить контактні лінзи, бо бачив, що читає без окулярів. На це він жартома відповів: «Хто б з тими лінзами бавився». Час від часу, коли втомлювався від читання, то просив: «Розкажи щось, бо я втомився». Якось я розповів Папі про одного священника, який казав, що християнин повинен бути таким динамічним, як столик на коліщатках, а не як велика ґданська шафа. Папа запитав, хто був тим священником. То був отець Тадеуш Федоровіч. Папа був приємно вражений, бо знав його особисто. Виявляється, що о.Тадеуш був постійним сповідником Кароля Войтили, з ним товаришував задовго до того, коли став Папою.
Іван Павло ІІ добре знав українську культуру, наші звичаї. Він часто бував у Римі з українським духовенством та монашеством. На Різдво Христове в східному обряді греко-католицькі Сестри Служебниці готували кутю і борщ з вушками для Папи, а я привозив йому ці страви. Йому дуже смакувало. Якось я був запрошений на іменини до папського секретаря. Знаючи, що в українців прийнято вітати многоліттям, Святіший Отець сказав: «Августине, заспівай «многая літа», але на ціле горло». І я заспівав по-українськи!».
Ось такими приємними спогадами поділився в телефонному режимі о. Августин Тенета.
18 травня увесь католицький світ вшановує 100-річчя від дня народження Святого Папи Івана Павла ІІ. Хтось цього дня пригадає, як вперше його побачив у Києві чи у Львові 2001 року. Я ж ніколи не забуду, як у Римі на Світовому дні молоді 2000 року одна українка із синьо-жовтим стягом підбігла до Папи, який сидів у кріслі на підвищенні, впала до його ніг і заплакала від щастя. Разом із нею плакали і ми, всі українці, які були тоді там.
Коли ж Святіший Отець пішов із життя, плакав увесь світ. Іван Павло ІІ змінив Церкву, змінив світ, змінив ставлення світу до Церкви! Церква визнала його святим. Радіємо, що він тепер із Господом і молимось до нього, як до святого.
Юля Боєчко,
часопис «Нова Зоря».
Біографічна довідка о. Августина Тенети
Народився 12квітня 1948 року у с. Руда Крехівська на Львівщині. Навчався у Львівському медичному інституті. Працював багато років лікарем-психіатром. Опісля закінчив Ризьку духовну семінарію. Вступив до монастиря ЧСВВ в Україні. Переїхав до Італії, де навчався в «Анджелікумі» (Папському університеті святого Томи Аквінського у Римі), потім був новіціатський дім Ордену єзуїтів у Генуї. Зараз живе в Римі й працює на Ватиканському радіо.
