Святий Атанасій Великий († 373) у своїй проповіді називає Благовіщення першим серед празників, бо воно починає спасення людського роду. Основа цього празника — це радісна подія Благовіщення, записана у святого Луки (1, 26-28). Благовіщення дає початок цілому ряду великих таїнств із життя Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері. Празник Благовіщення належить не тільки до 12 великих празників нашої Церкви, але його служба береться навіть тоді, коли він випаде на Квітну неділю, Велику п’ятницю чи Христове Воскресення.
ВАЖЛИВІСТЬ ТАЇНСТВА БЛАГОВІЩЕННЯ
Таїнство Благовіщення має надзвичайно велике значення, бо від нього починається Новий Завіт, починається наше спасення. На благу вість архангела про воплочення Божого Сина людство чекало довгі-довгі тисячоліття. На ту благу вість чекало небо, чекала земля, чекали душі праведних в аді. З цим днем сповнилася Божа обітниця післати Спасителя, бо цього дня “Слово стало тілом, і оселилося між нами” (Йо. 1, 14).
У проповіді на Благовіщення, яку приписують святому Йоанові Золотоустому, читаємо: “Гавриїл був посланий об’явити всемірне спасення. Гавриїл був посланий принести Адамові обітницю про поворот з неволі. Гавриїл був посланий до Діви, щоб нечесть жіночої статі замінити на честь. Гавриїл був посланий, щоб чистому Женихові приготовити достойну весільну світлицю. Гавриїл був посланий, щоб створіння заручити зі Створителем. Гавриїл був посланий до живої палати Царя ангелів. Гавриїл був посланий до Діви зарученої Йосифові, але береженої для Сина. Був посланий безтілесний слуга до чистої Діви. Був посланий свобідний від гріха до винятої з-під тління. Був посланий світильник, щоб указати на Сонце правди. Був посланий ранок, що біжить перед світлом дня. Був посланий Гавриїл, указуючий на Того, Хто находиться у нідрах Отця і в обіймах Матері. Був посланий Гавриїл, звістуючий Того, Хто находиться на троні і в вертепі” (Твори, Т. 8, с. 854).
У повчанні, яке на цей день подає Пролог, так сказано про значення таїнства Благовіщення: “Днесь Син і Слово Боже, Господь і Бог наш, несказанно вміщується в лоно Діви, бажаючи своїм вочоловіченням обожити людину, рук своїх твориво, і в древній рай знову вивести. Днесь нестворений вміщується у своє створіння. Днесь невидимий стає видимий. Днесь недотикальний починається у дівичому лоні і стає дотикальний. Днесь Боже Слово приймає тіло. Син Божий стає Сином Діви… Днесь райські двері отвираються, і полум’яна зброя, що вигнала людську природу, поспішно відходить, а людський рід вірою у Христа і добрими ділами з радістю знову входить до раю. Днесь Адам ликує, прийнявши у свою природу свого Творця. Днесь Єва стерши змієву голову, своєму лютому спокусникові, ввесь світ взиває до радости, кажучи: “Радуйтеся зі мною, бо сьогодні ми знайшли невимовну радість і звільнення від усіх гріхів”.
З хвилиною благовіщення ангела Божий Син починає перші хвилини Божого земного життя в дівичому лоні Пречистої Діви Марії. На тлі цього празника ясно виступають її привілеї богоматеринства і дівицтва.
ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА
Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві в кінці IV або на початку V ст. Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов’язковим у цілій державі. У перші століття цей празник уважався Господським, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або празник Благовіщення. Щойно в VII віці усталюється сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник належить до Богородичних.
На святкування празника 25 березня вплинуло Христове Різдво, що настає через дев’ять місяців після Благовіщення. При тому існувало старовинне побожне передання, що 25 березня відбулося створення світу, воплочення Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна хроніка з 624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. визначають дату празника Благовіщення — 25 березня.
Службу на цей празник уклали святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Йоан. Наступного дня після празника Східна Церква святкує Собор святого архангела Гавриїла. Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника віддавати шану тим особам, які брали визначну участь в події празника. Празник Благовіщення зі Сходу приходить на Захід десь між 660 і 680 роками. Як на Сході, так і тут він спочатку вважався Господським і мав різні назви: Господнє Благовіщення, Христове Благовіщення, Зачаття Христа, Празник воплочення, Благовіщення ангела Пресвятій Діві Марії, Благовіщення Святій Марії про Зачаття. Собор у Толедо 656 року говорить про Благовіщення 25 березня, але переносить його на 18 грудня. Причиною цього було те, що давній звичай не дозволяв святкувати празники під час великого посту, а також і те, що празник Благовіщення був ближче до Христового Різдва, аніж до його смерти і воскресення. Щойно в XI ст. всі Церкви на Заході знову почали святкувати Благовіщення 25 березня. Вірмени празнують Благовіщення 7 квітня тому, що вони святкують Христове Різдво і Богоявлення разом в один день — 6 січня. Подія Благовіщення є улюбленою темою в іконографії.
Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником після Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. “В 1037 році, — сказано в найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі кам’яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла”. У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері ввесь український народ.
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ БЛАГОВІЩЕННЯ
Богослуження празника Благовіщення повне урочистих, величних і радісних гимнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела: “Радуйся!” Головні мотиви тієї святої і неземної радости — це воплочення Божого Сина, це привілеї богоматеринства і дівицтва, це спасення людського роду. У радості Благовіщення бере участь небо, земля і все створіння. “Днесь радість благовіщення, — співаємо на стиховні вечірні, — торжество Дівиці, земля і небо єднаються, Адам обновляється і Єва увільняється від печалі”. А сідален утрені каже: “Днесь все створіння радіє, бо тобі каже архангел: Радуйся, благодатна, всехвальна і пречиста
Мати Христа Бога”. Канон утрені звертає на себе увагу тим, що він укладений у формі діялогу Пресвятої Богородиці й архангела. Ось приклад: “Богородиця: “Почувши, Гавриїле, радісний голос слів твоїх, я наповнилася божественної радости, бо ти голосиш радість і звіщаєш безконечну веселість”. “Ангел: “Тобі дана радість, божественна Богомати. Все створіння, Богоневісто, взиває до тебе: Радуйся! Ти бо єдина чиста була вибрана на Матір Божого Сина” (Шоста пісня).
Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою пошаною і для неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: “Задум споконвічний відкриваючи, Гавриїл став перед тобою, Діво, і вітаючи тебе, сповістив: Радуйся, земле незасіяна! Радуйся, неопалима купино! Радуйся, глибино незглиблима… ”
Головне джерело тієї радости це воплочення Божого Сина й наше спасення: “… Дівиче лоно приймає Сина. Дух Святий сходить. Отець з висот дає згоду, і примирення доконується спільною радою. В Нім і через Нього спасені враз з Гавриїлом закличмо до Діви: “Радуйся, благодатна, бо з тебе спасення Христос Бог наш принявши, нашу природу злучив її з собою, Його моли за спасення душ наших” (Стихира на стиховні вечірні).
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”
