«Одного разу чоловік якийсь прийшов до Ісуса і, кланяючись йому, сказав: «Учителю, я привів до тебе сина мого, що має німого духа, і де тільки його вхопить, кидає його об землю, так що він піниться, скрегоче зубами і ціпеніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та вони не могли». Він у відповідь каже їм: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть його до мене». І привели його до нього. Як тільки дух побачив його, зараз же потряс ним, і той повалився на землю, запінився і почав качатися…
Ісус, бачачи, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: «Німий та глухий душе! Наказую тобі: вийди з нього й не входь більше в нього». І закричавши та сильно ним стрясши, вийшов з нього…
Коли він увійшов у дім, учні питали його на самоті: «Чому ми не могли його вигнати?». Він відповів їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом…»
(Мр. 9, 17-31)
Багато побожних християн, які старанно виконують усі приписи Церкви щодо посту, пильнують виконання Божих Заповідей, відвідують усі великопісні Богослужіння, не пропускають Хресної Дороги, роздумують над Святим Писанням, ревно моляться та сповідаються, однак інколи, в дуже складних життєвих ситуаціях, все ж таки дещо розчаровуються та зневірюються.
Часто той, хто має різні важкі випробування, щоби їх з Божою поміччю якось вирішити чи полегшити страждання, відвідує усі можливі паломницькі місця та місця з’явлення Богородиці, прикладається до чисельних мощів святих, молиться безліч різних дев’ятниць, «оббиває» пороги різних священників та чинить багато інших побожних практик, однак усе безрезультатно. Інколи навіть тривалий час так і не отримуючи того, про що просить і на що сподівається.
Перебуваючи у важких життєвих обставинах, шукаючи підбадьорення, ми інколи з певними претензіями заявляємо, що коли сам Господь обіцяв нам у Святому Писанні: «Просіть, і дасться вам» (Мт. 7, 7), то чому ми ніяк не отримуємо те, про що так у Нього благаємо?! І мабуть потрібно визнати, що часто так є, що ми намагаємось мати з Богом чисто «ринкові відносини», – як це звикли робити в нашому житті з іншими людьми, особливо у сфері послуг: «ти мені – це, а я тобі – інше».
У Біблії не раз читаємо: «Отець же ваш знає, що вам воно потрібне» (Лк. 12, 30), однак не отримуємо те, про що просимо. Це тому, що зі Святого Писання беремо лише те, що вигідне нам, і не хочемо цілісно прийняти Слово Боже, яке ставить чітку умову: «Отож, шукайте перше Царства Божого та його справедливості, а це вам додасться» (Лк. 12, 31).
Буває й таке, що замість прийняти Божу Волю, ставимо Всемогутньому Творцеві певні умови, заганяємо Його в рамки та намагаємось підсунути Йому власний план на наше життя, забуваючи, що Господь каже: «Думки бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги» (Іс. 55, 8).
Із нашим Богом потрібно плекати особистісні та довірливі стосунки як з люблячим Батьком. Тому коли інтенсивно в Нього щось просимо, але безрезультатно, то краще зробити іспит сумління та проаналізувати нашу молитву. Бо може виявитись, що Своїм Словом: «Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите, щоби розтратити на ваші втіхи» (Як. 4, 3) Господь звертається і до нас, пояснюючи в чому справа.
Уважно вдивляючись у євангельську сцену на четверту неділю Великого Посту, в цьому дещо розчарованому та зневіреному батькові, який, привівши свого сина до Ісуса, з певними претензіями до учнів, каже:«Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та вони не могли» (Мр. 9, 18), можемо впізнати багатьох сучасних батьків і матерів. З кожним роком число тих батьків, які констатують, що їхні діти стають настільки неврівноваженими, неадекватними та неслухняними, що в них складається враження, що вони також, як цей євангельський юнак, опановані глухим та німим духом. Бо інакше важко пояснити, чому діти не чують ні батьків, ні педагогів – взагалі нікого.
Господь Ісус, даючи дуже лаконічну та водночас просту відповідь цьому батькові, відповідає і сучасним батькам та матерям: «Цей рід нічим не можна вигнати, як тільки молитвою та постом» (Мр. 9, 29). Багато сучасних батьків не знають як їм поводитись, бо як тільки забирають від своїх чад комп’ютери, смартфони та інші ґаджети, бачать, як їхні діти корчаться, піняться, кидаються і кричать, немов навіжені. Тому пояснення й порада Ісуса про те, що лише молитвою і постом можна це вилікувати, залишаються актуальними.
І справді: якщо батьки візьмуть на себе повну відповідальність за виховання своїх дітей, то не дозволять, щоби соціальні мережі, ігри чи інші сучасні розваги виховували їхніх дітей. Кожен час потребує нового осмислення молитви і посту. В сучасному світі батьки мають першими показати своїм дітям приклад того, як треба молитись і як «у ногу з часом» постити. Дозоване користування інтернетом, засобами сучасної комунікації та телебаченням – це далеко не повний перелік тих речей, від яких варто негайно відмовитись, якщо помічаємо перші симптоми прояву «глухого і німого духа».
Палкою молитвою та правдивим постом в ім’я Ісуса Христа нам під силу «вказати на двері» усім тим «німим та глухим духам», які мучать нас та всіляко намагаються погубити наших дітей, зруйнувати наші родити та викрасти щасливе наше майбутнє.
Матір Ісуса є для нас найкращим взірцем для наслідування у сповненні Божої Волі. Тож слід просити в Неї заступництва, щоби Вона випросила в Свого Сина Ісуса для нас ласки бути здатними сказати Богові, як і Вона в день Благовіщення, наше «ТАК»!
о. Володимир МІСТЕРМАН.
