Як часто з проповідей ми чуємо про Божу любов і милосердя. Як часто ми хочемо цим поділитися з нашими ближніми, рідними, близькими і знайомими. Як часто (може, нам це не вдається), але ми б хотіли їм промовити: «Прийди до Ісуса, і тобі буде все прощено. Він простив наші гріхи на хресті, тож прийдіть і отримайте прощення та зцілення всього вашого болю. У вас буде мир і ви будете вільні від провини».
Але в той самий час чомусь так складно у цьому світі нам самим отримати для себе таку ж любов і прощення, якою ми бажаємо поділитися з тими, хто схибив зі шляху віри, надії і любові.
Нам, віруючим, дуже важко дати собі таке ж звільнення від провини, яке ми пропонуємо через Христа, наприклад, злодіям чи п’яницям. Віруючі так само, як і все людство, вражене гріхом, насправді не бажаючи цього, грішать проти Господа, а потім продовжують нести колючий тягар провини. Про це вже роздумував Апостол Павло в посланні до Римлян: «Бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу» (Рим. 7:19). На жаль, людська природа через гріхопадіння наших прародичів спізнала, що таке зло. Відтоді кожен, народжений на землі, мусить боротися зі спокусами та гріхом. Тому в першому соборному посланні апостол Іван пише: «Улюблені, коли кажемо, що гріха не маємо, ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. Якже визнаємо гріхи наші, він вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди».
Ось до чого закликав нас Папа Франциск під час Великого Посту в минулому році: «В цьому періоді Великого Посту ми покликані визнати себе грішниками і просити в Бога прощення. А прощення, у свою чергу, примирюючи та даруючи нам мир, дає нам змогу розпочати оновлену історію. Кожне справжнє навернення спрямоване до нового майбутнього, нового життя, прекрасного, вільного від гріха, великодушного. Не біймося просити прощення в Ісуса».
Отож, ми усвідомили свій гріх, ми навіть покаялися і щиро висповідалися. Однак нерідко відчуття провини і самокартання не покидає нас, особливо, коли йдеться про гріх провини перед рідними, близькими чи знайомими, яких вже немає в живих, включаючи сюди і гріх аборту… Просякнутий болем провини, християнин хоче заплатити за своє падіння. Він хоче відчути біль, перш ніж повірить у цілковите прощення. «Але, Господи, – каже віруючий, – я згрішив із широко розплющеними очима, я це добре знав. Ще до того, як я це зробив, то знав, що порушую заповідь. Як мені можна пробачити за те, що так сміливо засмучував свого Спасителя? Я відкинув у собі спонукання Святого Духа і вперто продовжував чинити гріх»…
Ну що тут скажеш? Щире розкаяння дарує прощення. Однак, окрім розкаяння, тут присутнє ще щось інше. Погодьтеся, надмірне відчуття провини є вкрай небезпечне, оскільки може руйнувати нашу віру. Ворог нашої душі, я би сказав, особливо не зацікавлений у перетворенні віруючих на перелюбників, злодіїв або корупціонерів; його цікавить лише одне – перетворення віруючих на невіруючих. Тому він лише на перших порах послуговується похотями тіла, щоб насправді згодом поневолити наш розум в напрямку зневіри. Пригадайте собі зі сторінок Старого Завіту: сатана зовсім не схиляв Йова, щоб той став перелюбником, наркоманом або алкоголіком, він хотів лише одного: щоб той проклинав Бога! Він хотів знищити віру Йова в Бога. Так само і сьогодні. Справжня боротьба полягає не в алкоголі чи тілесній пожадливості, а в знищенні саме нашої віри, борючись з нами через ці ж тілесні похоті.
Сатана хоче, щоб ти був настільки переповнений відчуттям провини, щоб втратити свою віру в Боже милосердя. Він хоче, щоб ти сумнівався у Божій вірності. Він хоче, щоб ти думав, що про тебе ніхто не дбає, що ти будеш жити в убогості та відчаї, що ти завжди будеш рабом своєї пожадливості, що Божа святість недосяжна, що ти залишишся сам зі своєю власною проблемою і тим, що Бог більше не піклується про твої потреби та почуття. Якщо йому вдається довести тебе до відчаю, то він занурює тебе у повну зневіру… Його місія стає успішною.
Три простих кроки до атеїзму: провина, сумнів і зневіра. Надмірне почуття провини, як руйнівний рак, може поступово поглинати духовну життєвість християнина. Це призводить до того, що людина втрачає контроль над життям, це призводить її до бажання відійти або відмовитися від духовної практики і, зрештою, призводить до фізичного болю та хвороб. Як і рак, почуття провини харчується саме собою, поки скоро не з’їсть усе духовне життя. Слабкість, почуття сорому та невдачі – це кінцеві результати.
Даймо собі відповідь, чому ми не можемо повірити у Боже прощення і живемо в постійному жаху перед Божим судом над нами або нашими сім’ями? Чому ми намагаємося назовні видати себе такими праведними, а в душі безпощадно піддаємо себе тортурам і самобичуванням? У чому причина нашого надмірного почуття провини?
Ви провинилися перед батьками, яких немає вже серед живих? А як ви гадаєте, якщо ви виправили свій гріх, свою провину, чи не радіють разом з вами і ваші батьки з неба? Чи не благословляють вони вас? Чи не вірите ви у ваше примирення з ними під час молитви за них?
Ви вчинили аборт? Так, це жахливий гріх. Але Боже милосердя після нашого справжнього покаяння завжди сильніше. Примиріться на молитві раз і назавжди з вашою ненародженою дитинкою, знаючи, що маєте Ангела на небесах, який уже давно простив вас і заносить свої молитви за вас. А ще краще для позбавлення надмірного почуття провини, розкажіть про ваш біль тим, хто стоїть над прірвою перед гріхом аборту… Подайте їм милосердну руку допомоги. Зробіть милостиню для дитини-сироти. І нарешті приймайте Боже прощення й милосердя!
«Бог не втомлюється прощати, це ми часто втомлюємось просити у Нього прощення», – як часто про це наголошує Папа Франциск. «Коли апостол Петро запитав в Ісуса, скільки разів слід прощати братові, який просить вибачення, Спаситель відповів, що не лише сім разів, але сімдесят разів по сім, тобто завжди. Так чинить Господь Бог: прощає завжди! Навіть якщо людина все своє життя прожила у гріхах, але таки зрозуміла, що чинила неправильно і кається у тих вчинках, то слід звернутись до Бога з проханням прощення і Він, без сумніву, пробачить усе й відразу. Для Господа достатньо, коли людина кається і просить вибачення: Він не забариться з прощенням. І каянник нічого не винен взамін за Боже прощення, бо Христос Своєю жертвою вже заплатив за нього. Немає гріха, якого б Господь не простив людині, яка приходить до Нього з розкаяним серцем. Дехто міг би сказати: «Отче, я не йду до сповіді, адже скоїв дуже-дуже багато поганих діл, за багато з них я не зможу отримати прощення». Це неправда! Бог усе прощає! Якщо людина щиро кається із своїх гріхів, то Він усе простить», – ось так повчав Папа Франциск під час ранкової Літургії у каплиці ватиканської резиденції «Дім Святої Марти» 23 січня 2015 року.
Триває Великий Піст! А ти вже відбув свою Великопосну сповідь?
Розбуди в собі оновлене бажання сповідатися, віддаючись Божій волі, стати більш схожими на Ісуса, побачити речі у світлі вічності. Сильне відчуття провини не дає в тобі прорости паростку Божого милосердя? Ти затаїв у своєму серці якийсь дуже важкий та страшний гріх? Це породжує в тобі хтивість? Сумнів? Страх? Тривогу? У чому причина твого надмірного почуття провини? Будь готовий покласти її біля підніжжя хреста. Бог просто так не відпустить тебе, Він замінить цей порожній простір чимось набагато прекраснішим, чимось, що дарує тобі більше радості, ніж те, що ти залишиш біля підніжжя хреста.
Тож відкинь свою провину! Не потрібно носити її ні хвилини! Широко відкрий двері свого серця і дозволь Божій любові увійти до нього. Він прощає тебе знову і знову та дасть тобі сили побачити, як твій духовний бій дозріває до перемоги. Якщо ти просиш, якщо ти каєшся, тобі прощається! Не барися, біжи до сповідальниці, Господь чекає тебе, прийми це прощення якнайшвидше!
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
