Замок над Дністром, сад із Біблії та Папа Римський. Маріямпіль розкаже багато (ФОТО)

0
41

За 40 кілометрів від Івано-Франківська є чудове медитативне місце для тих, кому хочеться спокою, зібратися з думками чи взагалі від них відгородитися.

Село Маріямпіль Галицького району має багату історію, живописні краєвиди та інші родзинки, які варто побачити, пише Репортер.

Курс релігієзнавства

Менше години в дорозі і в’їзди­мо у невелике чепурне село. На стовпах величезні гнізда лелек, вулиці майже безлюдні.

У центрі, біля зупинки чекає Іванна Гавран – місцева активістка, бібліотекарка, а також наша провідниця. Каже, туристів останніми роками не бракує. Найперше йдуть у Біблійний сад.

Ще 10 років тому там була пустка, заросла чагарниками, де випасали кіз і корів. Нині це одна з візитівок Маріямполя.

На площі в один гектар ростуть дерева й кущі, які згадані у Біблії. Це верба, клен, мигдаль, терен, фігове дерево, сакури, виноград. Загалом понад 25 видів різної краси, яка от-от зацвіте.

Певно найцікавішою є ясинець білий, його ще називають «неопалима купина». Невеличкий кущик, до якого не можна доторкатися, бо обпікає. На сонці рослина виділяє багато ефірних олій, які ніби спалахують блакитним полум’ям.

При вході, біля райських воріт, усіх зустрічають скульптури апостолів Петра і Павла. Сад поділений на дві рівні частини. Ліворуч – Старий завіт, праворуч – Новий. Багато скульптур, які хронологічно розказують усі біблійні події. Біля кожної статуї чи дерева розташовані інформативні сині таб­лички. Таке собі релігієзнавство за 30 хвилин.

Дуже атмосферне місце з особ­ливою аурою.

Ікона Переможниця

Маріямпіль здавна був відомий тим, що тут зберігалася чудотворна ікона. Її написав друг Рафаеля – Джованні Антоніо Бацці.

Від XVI століття образ належав Потоцьким. Далі ікону у спадок отримав Станіслав Ян Яблоновський – великий коронний гетьман Речі Посполитої. Він брав образ у всі походи. Після великої битви під Віднем у 1683 році, де Яблоновський також відзначився, ікону почали називати Переможницею. Для неї магнат вирішив збудувати костел на березі Дніст­ра і заснувати поселення Маріямполь – місто Марії у 1691 році.

До 1945 року образ був тут, але потім його вивезли до Польщі. Нині він у Вроцлаві, а в Маріям­полі – копія.

З 2011 року в селі відновили прощі. Щороку в червні Маріям­піль оживає, приїздять тисячі прочан на молитву перед іконою, на нічні чування, а також на фестиваль духовної пісні. Їх пригощають місцевою стравою – шопенею. Це каша з різних круп. Смачна та ситна.

А ще у 2018 році тут встановили рекорд України – найбільше Марій в одному місці. На прощу тоді з’їхалися 400 жінок з таким іменем.

Перша декомунізація

Наша провідниця розказує ще одну легенду походження назви села. Мовляв, якось Яблоновський втікав від татар, плив через Дністер і не міг вибратися. «Дуже молився: «Ісусе, Маріє, порятуйте», – розказує Іванна. – Врятувався і у віддяку заснував два поселення. Одне назвав Єзупіль – на честь Ісуса, а друге – Маріямпіль, на честь Марії».

До 2003 року село називалося Маринополь. Радянська влада перейменувала, бо їм муляло все релігійне. А ініціатором повернення попередньої назви став професор франківського медуніверситету Володимир Боцюрко. Він звідси родом і дуже вболіває за історію рідного села.

Спершу в селі провели референдум. Лише троє місцевих були проти. Далі дозвіл дав район, область і нарешті за перейменування проголосувала Верховна Рада.

У 2006 році Боцюрко заснував ще й громадську організацію «Комітет з відродження Маріямполя». Туди входить десять людей. Збираються раз на три місяці, вирішують, що робити – і роблять. До речі, Біблійний сад – їхня робота.

Дністер рятує враження

Липовою алеєю, яку насадили в часи Яблоновського, можна піднятися до Замкової гори. Йдемо попри школу, яка також нагадує якийсь палац. Збудована у 1930 роках. На шкільному подвір’ї кілька дітей гасають на роликах.

Іванна розказує, що з наступного року школа буде дев’ятирічною, бо дуже мало дітей. Наприклад, у класі її сестри лише троє учнів.

«У нас дуже мало молоді, переважно старші люди, – каже дівчина. – До прикладу, сусідні Водники – там люди не лишають село. Одружуються, живуть, працюють. До 25 років у них вже по п’ятеро дітей. А в нас лише 18 років виповнюється, виїздять на навчання до міста і не хочуть вертатися».

Доходимо до замкового муру з брамою. Його Яблонський побудував за взірцем французької фортифікаційної школи. Він був прямокутним з бастіонами по кутах. Мав дві брами. Товщина стін по 2-3 метри. З двох боків твердиню оточував рів, а з інших були дуже круті й високі береги Дністра. Але з того лишилися дуже мало.

Кілька метрів вправо – оглядовий майданчик з неймовірними краєвидами, які розганяють маленьке розчарування від замку. Тут можна стояти годинами. Пагорб покритий першими весняними квітами, сонце, пташки, неспішний Дністер, який розливається підковою.

З кручі б’є джерело. До нього ведуть видовбані у землі сходи. З джерела ледь капає вода, певно, треба почистити після зими. Але вода, кажуть, цілюща, покращує зір.

Дуб розбрату

Біля колишньої лікарні кипить робота. З десяток людей зібралися на толоку: гребуть сухе листя біля велетенського дуба, ріжуть гілля, зносять його на купу.

Дуб – ще одна візитівка Маріямполя. Йому понад 600 років. Минулого року сильний вітер пошкодив дерево, одна гілляка зламалась. На щастя, впала так, що не зачепила будівлю лікарні. Іванна пригадує, що якраз дві години перед тим мала там екскурсію.

«Село розділилося: одні за те, аби зрізати дерево, аби воно справді не наробило біди, інші проти, бо це пам’ятка, – пояснює Іванна Гавран. – Хоча були науковці,досліджували все, вимірювали і казали, що врятувати дерево ніяк не вийде».

Робочі кажуть, мовляв, чули, що приміщення хочуть віддати «Карітасу», аби облаштувати тут хоспіс. Тоді дерево точно зріжуть.

«Ходіть, я вам покажу, де є хід у підземелля, – підпирається граб­лями пані Марія, одна з учасниць толоки, проводить до іншої брами. – Але далі він замурований. Кажуть, що можна й до Галича дійти, але це легенда. А тут, через цю арку, проходите і входите у найстаріший на Прикарпатті дендрологічний парк. Його заклали у 1960 році».

Тюрма не лякала

Садом йдемо до побілених мурів жіночої колонії. Це ще одна історична пам’ятка, але поки за колючим дротом – колишній монастир капуцинів з костелом XVIII століття. Після монахів там була лікарня, дитячий будинок, потім там примусово лікували від алкоголізму, а донедавна діяла жіноча колонія. Три роки тому її розформували, але територія ще закрита.

Іванна розказує, що місцевих сусідство з тюрмою ніколи не лякало. Навпаки – багато було проти закриття, адже для селян то були робочі місця.

Каже, територія там велика. Колонія мала своє господарство – худобу, городи. За всім дивилися ув’язнені.

«Є така місцева легенда, що у колонії було так добре, що переписувалися дві жінки одна з нашої колонії, а друга з якоїсь іншої, – розказує Гавран. – І остання втек­ла. Коли її зловили, вона пояснила, що просто йшла в Маріямпіль, бо там краще».

Недалеко від колонії церква Воздвиження Чесного Хреста – їй також сотня років. Поруч ще одна стара будівля – колишня «Просвіта», яка діяла з 1929 року. Скоро тут буде музей. Експонати вже чекають, аби їх гарно розклали.

Також у Маріямполі є унікальний пам’ятник, який громаді подарував Папа Іван-Павло ІІ. Кована скульптура маку й волошки з одним корінням символізує дружбу між поляками й українцями. У Маріямполі жило дуже багато поляків, євреїв, потім сюди переселили лемків.

Ще є цікавий пам’ятник жертвам Голодомору – витягнута долоня над колоском. А на колишньому єврейському цвинтарі – пам’ятна дошка загиблим під час Голокосту.

Маріямпіль невеличкий, але бачив багато і може багато розповісти.

Авторка: Світлана Лелик

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут