Французький піаніст, один з трьох у світі, хто виконує твори для лівої руки, відвідав з концертом Івано-Франківську філармонію. Мешканці міста насолодилися класичними, відомими французькими та навіть українськими творами в інтерпретації музиканта.
Максим Зеккіні в ексклюзивному інтерв’ю для «Нової Зорі» розповів про свою ще дитячу закоханість в фортепіано, яка переросла у справу його життя. Піаніст поділився, як полюбити класичну музику та чому виникли композиції для виконання саме лівою рукою.
– Максиме, як Ви відкрили в собі талант до гри на фортепіано? Чому музика?
– Коли мені було 5 років, я дивився телевізор і почув, як хтось грає на фортепіано. Тоді подумав, що фортепіано дуже красивий інструмент – з чудовою формою і неймовірним звучанням. Я одразу запитав маму, чи можу займатися грою на фортепіано, і вона із задоволенням погодилася. Оскільки вона боялася, що у свої 5 років я можу швидко змінити думку, то протягом одного тижня знайшла мені викладача. Вже на перших заняттях я зрозумів, що буду піаністом, і ця думка жодного дня не покидала мене. Як не дивно, я навіть любив предмет, якого учні часто уникають – сольфеджіо (…посміхається). Повинен сказати, що мені неймовірно поталанило, адже мої батьки, не маючи жодного стосунку до музики, підтримали мене і дали мені освіту.
Коли я розпочав своє навчання в Паризькій консерваторії, то, щоб світ почув про мене, був учасником численних міжнародних конкурсів. Щоб стати відомим піаністом, потрібно бути знаним на телебаченні, радіо, і одним з ключових кроків є запис дисків. Одного дня у мене виникла думка: зробити щось таке, чого раніше не було в Франції – записувати диски з виконанням музичних творів для однієї руки.
– Розкажіть більше про композиції, написані для виконання лівою рукою. Як у Вас з’явилося таке унікальне для світу музики прагнення?
– Такий репертуар, наче магія. Адже, заплющивши очі, у людини складається враження, ніби музикант грає двома руками. В світі є лише три піаністи, які записали диски з творами для лівої руки, тому моя спроба була успішною. Ця унікальність дозволила мені багато подорожувати, бути постійно запрошеним на різні фестивалі та концерти. Щоб стати успішним піаністом, потрібно мати певні параметри. Наприклад, любити подорожі та самотність, адже більшість часу я проводжу в аеропортах та в готелях. Важливо запропонувати людям щось дуже оригінальне, що вирізнятиме тебе серед інших. Мій успіх – це зовсім невипадкові збіги обставин, зустрічей та подій.
– Твори для лівої руки – як вони виникли?
– Твори для лівої руки славляться своїм меседжем людяності. Надзвичайно відомими є твори Моріса Жозефа Равеля, які у цього композитора замовив піаніст Пауль Вітгенштайн. Його історія надихає. Цей австрійський піаніст втратив свою праву руку на Першій світовій війні. Повернувшись, він хотів продовжити кар’єру піаніста. Завдяки чималим статкам йому вдалося замовити твори у найвідоміших композиторів того часу. Тут є глибокий сенс, адже втратити праву руку для піаніста – це жахлива драма. Проте він обрав шлях боротьби з нещастям та продовжив кар’єру. Він довів, що людина може бути винахідливою, креативною, сміливою, рішучою, щоб подолати всі перешкоди. Також у XIX столітті найвіртуозніші піаністи того часу, бажаючи вразити публіку, виконували твори, граючи лише лівою рукою. Часом вони хотіли продемонструвати, що п’ятьма пальцями можна замінити цілий оркестр, виконуючи складні композиції.
– Максиме, Ви відвідали більше 50-ти країн світу. Вважаєте подорожі радістю чи складністю Вашої професії?
– Мандри – одна з найкращих та найяскравіших сторін кар’єри піаніста, адже я відкриваю велику кількість культур. В кожній з відвіданих мною країн я спілкувався з місцевим населенням, дізнавався про традиції та пізнавав нові способи світосприйняття. Кожна країна захоплює чимось неповторним. Наприклад, у Китаї одні з найбільш якісних інструментів та залів, проте глядачі зустрічають мене не так тепло, як у Латинській Америці чи в Україні. Кожен куточок на планеті має свої особливості. Щоразу відкривати різноманіття світу – великий подарунок моєї професії.
– Вас зустрічала публіка багатьох країн. Що Ви скажете про українську?
– Почну з того, що французька публіка – люди старшого віку, і я вас здивую, але після концерту французи ніколи не підходять зробити спільну світлину, взяти автограф чи просто подякувати за музику. В Україні зв’язок з публікою набагато тісніший. Люди не припиняють аплодувати, навіть посередині пісні можуть плескати. А після концерту я щоразу отримую таку кількість компліментів, фотографій та живих емоцій, що мені важко стримувати своє захоплення від українських слухачів – чуйних, відкритих та дуже молодих! Україна – місце, куди справді хочеться повертатися.
– Часто можна почути, що класична музика доступна для розуміння лише освіченим у музиці людям. Як навчитися правильно слухати та сприймати класичні твори?
– Класична музика буває досить різноманітною. Є дуже відома музика з реклами чи фільмів, яку всі з легкістю впізнають, не маючи особливих знань у цій сфері. Щоб оцінити класичну музику, потрібно почути її трактування і зрозуміти її суть. Хтось повинен пояснити, чому музика була написана та як створювалася. Перш ніж іти на концерт, слухач міг би почитати життєпис композитора, дізнатися історичний контекст створеної музики. Це як живопис. Якщо знавець пояснить зміст картини, яку ви бачите, сприймати мистецтво буде набагато легше. Піаніст, який обирає репертуар, повинен уявити себе на місці публіки, і таким чином обирати уривки. Зусилля повинні здійснюватися з двох сторін. Музика вимагає розуміння та невеликого знання. Ми сприймаємо музику геть інакше, коли знаємо підтекст. Кожна композиція має сенс, власну історію – це причина чогось, або епізод з життя композитора, який хотів висловити свої почуття стосовно певних ситуацій та людей. Наприклад, майже всі твори Шопена пов’язані з історією Польщі, а Бетховен писав музику про власне сприйняття війни. Коли ці деталі відомі, музика лунає у нашій голові по-іншому.
– Ваш улюблений композитор?
– Піаністам дуже пощастило, бо вони мають найбільший репертуар серед усіх інших інструментів. Я дуже люблю Шопена, адже він вважається королем фортепіано, який творив в період Романтизму. Він написав найкрасивіші мелодії в ліричному стилі. Шопен – найкраще втілення фортепіанної музики.
– Ви, мабуть, неодноразово чули про те, що таланту недостатньо для того, аби мати успіх. Як думаєте?
– Я думаю, що ми народжуємося вже талановитими. Ми отримуємо його, щоб працювати. Проте, робота без таланту не дозволить піти далі. Бог наділяє нас особливими здібностями, але без великої праці нічого не вийде. Уявіть, що ви садівник і володієте чудовим, родючим ґрунтом, але щоб виростити вишукані квіти, потрібно докласти чимало зусиль. Талант потрібно плекати, тому що одного лише ґрунту замало.
Щодня я репетирую по 5-6 годин, але в мене не складається враження, що я працюю. Навіть якщо в мене немає концертів, мені все одно хочеться грати на фортепіано. Гадаю, якщо ти щось любиш, то любиш всю сферу. Мені подобається вигляд, дотик, звук фортепіано. Навіть не граючи, а просто сидячи перед фортепіано, я вже щасливий. Одягнувши костюм, вийшовши на сцену та торкнувшись клавіш, почуваєшся на своєму місці. Мені подобається, як на інструмент падає світло, мене приємно хвилює уважність слухачів. Ця пристрасть породжує любов до роботи.
Мистецтво – це чудовий спосіб дарувати емоції. Це те, що викликає бажання думати та сприяє прогресу. Мистецтво – це досвід, який назавжди закарбовується в пам’яті.
*Концерт та перебування піаніста Максима Зеккіні в Івано–Франківську були організовані ГО «Парі–ІФ» за сприяння Посольства Франції в Україні в рамках міжнародного фестивалю «Французька весна».
Розмовляла Вікторія ГАВАЛЕШКО.
