Минає двадцять років з часу, коли Україна вітала на своїх теренах апостола миру, Папу Римського Івана Павла ІІ. Прибуття Святішого Отця на нашу землю 23-27 червня 2001 року стало епохальною подією.
У 2001 році місіонеру, доктору богослов’я, отцю Теодозію Янківу, ЧСВВ доручили бути співголовою координаційної комісії з питань підготовки візиту Святішого Отця Папи Івана Павла ІІ в Україну. Згадуємо разом ті пам’ятні дні.
– Отче Теодозію! Папа Іван Павло ІІ є великим святим наших днів. Як слов’янин він був людиною, що відзначалася близькістю до нашого народу. Що було передумовою візиту Папи в Україну?
– Святіший Отець Іван Павло ІІ від перших днів свого понтифікату цікавився Україною, особливо Церквою, найперше її життям та діяльністю в підпіллі, а опісля (з 90 р. ХХ ст.) – її розвитком і структурною організацією.
Ставши новітнім Петром на римському престолі, він відвідував і приймав блаженнішого Йосифа Сліпого, висвячував блаженнішого Мирослава Любачівського. Він був присутнім на всіх святкуваннях 1000-річчя українського християнства, яке проходило у липні 1988 року в Римі, а також на святкуваннях з нагоди 400-річчя Берестейської Унії.
Пригадую, коли я мав нагоду бути на приватних аудієнціях у Святішого Отця Івана Павла ІІ, то вітаючись, завжди чув, як він говорив: «Як би я вже хотів бути в Україні». Потрібно було для цього візиту усунути всі перепони і найважливіше – відповідно його приготувати. Нарешті прийшов цей благословенний час, коли з ватиканських вершин у листопаді 2000 року пролунало: «Папа Іван Павло II їде в Україну! Їде на запрошення тодішніх Владик і Президента України Леоніда Кучми». Цей визначний у всіх напрямках візит відбувся 23-27 червня 2001 року!
– Чи були якісь труднощі або перепони візиту Римського Архієрея до України?
– Труднощі були в тому, що в Києві візит Папи Івана Павла II сприймали, як встрявання чужинця на канонічність православного простору. Тому й були протести, хресні ходи та інші заходи, щоб такий візит не відбувся. А найогиднішим духовним цинізмом було те, коли в Печерській Лаврі вознеслись моління, щоб літак, яким летітиме Папа до України, не долетів!
Мені дуже запам’ятались виступи в залі Верховної Ради перед депутатами, в залі Дніпропетровського університету перед ректорами південного округу та зустрічі з ректорами київського округу, донецького і сумського. Після мого вступного слова, звичайно, відбувалась дискусія, були і жорсткіші питання. Одне потрібно підкреслити, що на всіх цих зустрічах були не прості чи неграмотні люди, але доктори наук, професори та академіки. Отже, коли отримали аргументовану відповідь на поставлене ними питання, то хоч би як були негативно налаштовані до візиту Папи, після такої зустрічі багато з тих ректорів брали запрошення як для себе, так і для своїх студентів.
– Тоді гаслом приїзду обрали: «Христос – дорога, правда і життя». Що воно означало для українців у той час?
– Слова Папи Івана Павла II на проповіді в Києві: «Дорогі українці, нехай духовні цінності, які випливають з Євангелії, стануть для вас силою у розбудові довго виміряної і тепер отриманої незалежност»,прозвучали як урочистий заклик повернення свого серця і душі до Ісуса Христа. Тому всі слова Папи, які він виголошував своїм уже немічним голосом і українською мовою, глибоко вливались у серця народу, засіваючи добре євангельське зерно, яке з кожним роком зростало і надалі дає плоди!
– Святі Літургії в Києві та Львові зібрали близько двох мільйонів осіб. Який авторитет серед наших людей у той пострадянський час мав Папа?
– З кожним днем чи роком Папа чимраз більше здобував серця також і нашого народу. Можемо сміливо сказати, що українці вважали його своїм Папою. Пригадую його візит у Львові. Коли він прибув до України, львів’яни та гості Західної України тисячами стояли від ранку до ночі вздовж вулиць, якими він мав проїжджати, щоб хоч на мить побачити живе обличчя великого, а сьогодні вже святого Папи! Він був авторитетом для світу, він був авторитетом для України!
– Цікаво, що Папа під час богослужінь звертався до людей українською мовою. На Вашу думку, він її вивчав для візиту, чи то вплинуло слов’янське походження (і українське коріння)?
– Після візиту говорили, що Святіший Отець краще говорив українською мовою, аніж тодішній Президент України. П’ять днів Папи в Україні були не лише катехизацією, але й українізацією. Це зворушувало людей аж до сліз, коли з уст і серця Глави Церкви лунала милозвучна українська мова. Звідки це взялось у нього? Насамперед – його слов’янське походження. Святішому Отцеві легко давалось вивчення інших мов, мав для цього надзвичайну харизму. Він говорив багатьма мовами Європи і не лише. Тому українська мова не складала йому жодних труднощів у читанні чи розмові. Можливо, мало значення і його українське коріння. Сам Папа цього офіційно не сказав, але також і не заперечував. Його надзвичайна любов до України, його намагання допомогти народу й Церкві визволитись із ярма дозволяють стверджувати, що Святіший Отець Іван Павло II мав глибокий пієтизм до українства та до всього, що з ним тісно пов’язане, отже і до мови!
Коли говоримо про візит Святішого Отця до України, то всі проповіді українською мовою йому допомагав приготувати о. Августин Тенета, який був на той час директором української секції «Радіо Ватикан». Отець Августин приходив до Папи перед візитом через день, а інколи й кожного дня, і разом прочитували тексти проповідей. Із спогадів о. Августина лишилось те, як Папа дуже швидко засвоював текст, і після одного чи другого прочитання з легкістю міг ці тексти опісля виголошувати українською мовою! Ось вам і вся відповідь на те, як то Папа Іван Павло II розмовляв українською мовою! Отже, якщо є любов до українства і бажання його засвоїти, то можна навіть з легкістю вивчити мову!
– Що змінив візит Папи до України в суспільному та духовному житті українців у той час?
– Його могутнє слово та ще сильніше благословення не пройшли марно, а принесли плід. Народ, заряджений їхнім змістом, відважно поспішив на майдани в 2004 та в 2014 роках, щоб і далі боротися за правду, за свою гідність та незалежність. Після візиту Папи Івана Павла ІІ наше суспільство видобуло «саме себе» і вкладало в цей візит те, що воно хотіло б почути і відчути, виробити й виправити.
Словом, під час папської прощі в Україну люди почали почуватися достойнішими, гідними поваги і великої пошани. Паломник з Риму повернув надію у безнадійності, віру в Бога і віру в себе у безвір’ї цього світу. У серця народу влився дух бадьорості й відваги.
А коли молитвою до Всемогутнього Бога, щоб поблагословив український народ та «зцілив усі його рани», Святіший Отець прощався з Україною, то вірив і надіявся, що переможе єдність та злагода! Ось таємниця миру та умова справжнього й стабільного соціального прогресу.
– Чи є перспективи у майбутньому знову вітати на українських землях Римського Архієрея Папу Франциска?
– Українці були б раді й щасливі вітати Святішого Отця на українській землі. Найперше потрібна добра воля керівників української держави, висловлена через офіційне запрошення, політичний клімат, хоч би якась стабільність. Потрібне запрошення з боку церковних структур тут, в Україні – Греко-Католицької та Римо-Католицької Церков. Очевидно і, мабуть, найважливіше – має бути саме бажання Папи здійснити такий візит. До всього цього має бути релігійний міжконфесійний спокій. Чи усі ці складові були присутні для відбуття попереднього візиту? Безперечно, що ні, але були найважливіші: велике бажання Папи Івана Павла II, бажання тодішньої влади і бажання Церкви. Такий візит може здійснитися у будь-який час, якщо буде на це Божа воля і людське сприяння!
Спілкувалась Юлія БОЄЧКО.
