Родину Марії Онищук зміцнило те, що сестра жінки Оксана потрапила під згубний вплив сектантів.
Ніхто й ніколи в цій родині не був побожним. Сестри з родинами задля годиться ходили кілька разів на рік до церкви. Але це більше для того, аби сусіди і знайомі не називали їх безбожниками. Більше сестри дбали про матеріальне, аніж про духовне.
Ще юними Марія з Оксаною та чоловіками важко працювали. Так у 1990-их наїздилися по закордонах, мерзли, не досипали, від рекетирів тікали. Однак все пережили, заробили грошей, відкрили крамниці. А Оксана ще й стала власницею нотаріальної контори, бо ж юристка за фахом. Жили сестри щасливо і в достатку: виростили дітей, дочекалися онуків, працювали, торгували…
Можливо, жили би так і досі, якби не дивна подія.
«Шість років тому прийшов до нас Олег, чоловік Оксани, — згадує пані Марія. — Завжди говіркий, зять за увесь вечір слова не промовив. Така поведінка родича була дуже дивною, я зателефонувала сестрі та запитала, чи всі живі й здорові. Оксана відповіла, що так, і додала, що зараз не має часу розмовляти. Мені й від серця відлягло».
Родич тоді пішов, але наступного ранку знову був у Марії. Понуро опустивши голову, Олег сказав, що підозрює дружину в зраді й не знає що робити. Марія почала сміятися, бо такої вірної і люблячої дружини, мами й бабці, як Оксана, годі знайти. «Чому ти думаєш, що Оксана тобі зраджує?», — запитав Петро. І зять розповів, що його дружина дуже змінилася: майже перестала з ним розмовляти, накупляла собі багато нового одягу, музику якусь незрозумілу слухає, книжки з психології та релігії читає. А ще часто комусь телефонує і при розмові виходить з кімнати. І це при тому, що завжди організована й ділова Оксана ніколи не любила пустопорожні теревені по телефону. «Напевно, у неї таки хтось є. Невже вона мене покине? Я ж її кохаю і сказати нічого не можу, бо, зізнаюся, боюся почути гірку правду», — важко зітхаючи, мовив Олег…
Марія вирішила поговорити з сестрою. «Скажи мені чесно, що з тобою коїться? — налетіла на Оксану жінка. — Ти кудись зникаєш, додому приїжджаєш пізно, книжки дивні читаєш, про чоловіка забула, про синів та онуків. Невже в тебе справді є інший чоловік?»…
Такого натиску Оксана не очікувала. «Нікого в мене немає і не було ніколи, — спокійно відповіла сестра. — Так, я трохи змінилася, але про це розповім пізніше. Може, і ви змінитеся, бо в мене для вас буде дуже хороша новина».
…У неділю родина зібралася на велику раду. Прийшли Марія з Петром, сини Оксани: Василь і Семен з дружинами та двоє онуків. Оксана була святково одягнена у темно бордовий костюм, нафарбована, а в руках тримала… Біблію. «Дорога моя родино, маю для вас надзвичайну новину: Ісус Христос став моїм живим Богом-Батьком і Спасителем, і я дуже хочу, аби ви разом зі мною прославили Його, Алилуя!». Останнє слово Оксана чи то викрикнула, чи виспівала і… підстрибнула. Згодом включила якусь танцювальну музику та почала співати. Усім враз стало зрозуміло: Оксана потрапила до секти.
Рідні, оторопівши, мовчали, а жінка поважного віку танцювала й танцювала. Першими встали і вийшли з кімнати невістки, за ними, похнюпивши голови, — сини з онуками. Чоловік Олег, який давно покинув палити, взявся за цигарки. А Оксана тим часом увімкнула на комп’ютері одне із «служінь», під час якого люди під ритми блюзу гелготіли, мов гуси, кричали, верещали, піднімали вгору руки, підстрибували, плакали, присідали, обнімали, качалися по землі… За мить Оксана почала просити сестру з чоловіком, які єдині залишилися в кімнаті, щоби вони пішли з нею «до церкви». Щоправда згодом додала, аби родичі взяли з собою гроші, бо «треба там… ну… пожертвувати. Ви не думайте, то все для бідних, то все для церкви, все на поширення Слова Божого, на навернення грішників», — не вгавала жінка. Звісно, що ніхто нікуди не збирався йти і тоді Оксана сумно сказала: «Пастор мене застерігав, що ніхто з рідних не сприйме те, що я стала справжньою християнкою».
Далі все відбувалося, мов у страшному сні. Оксана перестала з усіма розмовляти, бо ніхто, звісно, не думав йти з нею у секту. Сестра майже не ходила на роботу, вдома нічого не робила, годинами сиділа перед комп’ютером, слухала гучну музику, танцювала, майже не готувала їсти, не прибирала. У середу та неділю, коли їхала на служіння, то вся аж трусилася від якоїсь дивної нетерплячки, ще й постійно возила сектантам кругленьку суму. Сини з невістками почали цуратися матері, а Олег сказав, що напевно, розлучиться.
Марія з Петром вирішили звернутися за допомогою до церкву. Пішли у найближчий храм, де познайомилися з отцем Іваном, якому й розповіли про родинну біду. Священник уважно вислухав Марію і Петра та порадив насамперед щодня молитися за свою родину, за сестру, просити Бога вирішити проблему. Для родини Онищуків це було незвично, бо вони майже ніколи не молилися. Але… довелося.
Згодом отець Іван познайомився з Оксаниними синами, невістками, онуками та самою Оксаною. Щоправда священник був одягнутий у звичайний одяг і відрекомендувався другом її чоловіка. Тихо й спокійно, він взявся розмовляти із впертою жінкою про віру, релігію та Божу любов. Спочатку Оксана лише прислухалася до його доказів, а згодом до неї наче повернувся розум, і вона взялася аналізувати все, що їй вбивали сектанти у мізки. І лише тоді отець Іван зізнався, що він священник та запросив Оксану з чоловіком до церкви.
Поступово жінка все рідше й рідше відвідувала «служіння», а згодом і взагалі залишила секту. Звісно, що грошовиту «сестру» дуже хотіли «повернути». Навіть пастор додому приїжджав. Та його зустрів Олег і дуже переконливо «пояснив», що дружина до них більше приходити не буде. Тим часом сестри з чоловіками щодня ходили до храму.
Нещодавно Оксана з Олегом взяли церковний шлюб. Подружжя приступило до Сповіді та прийняли Христа у Причасті. «А ще наша родина часто їздить на прощі, ми знайшли багато друзів, і зараз нам навіть не віриться, що у нас так змінилося життя, — мовить пані Марія. — Ми тепер і справді з Богом: щодня молимося, стараємося жити чесно, більше приділяємо уваги родині, дітям, внукам. Якщо в когось у родині з’явилися подібні проблеми, то шукайте підтримки у церкві, просіть Бога про допомогу, змінюйтеся самі і зміняться ваші рідні».
Сабіна РУЖИЦЬКА.
