«Настав їй час родити, І вона породила свого Сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їй місця в заїзді…». Євангеліє від Луки 2: 7
Християни в Україні надзвичайно урочисто і з великою радістю святкують дві головні події Літургічного року. Ними є Різдво і Воскресіння Христове, події котрі взаємопов’язані і принесли людству Боже Світло та сповнення обітниці Відкуплення.
Народження Христове, подія не тільки загальнолюдського, сотеріологічного характеру, бо Всемогутній Господь неба і землі втілився і став маленьким немовлям у Другій Особі Пресвятої Трійці – Особі Божого Сина Ісуса Христа. Ця подія про народження Ісуса Христа добре описана у Святому Євангелії згідно Матея і Луки.
Народженню Еммануїла передували події, котрі були незвичайними у людському розумінні, проте цілком закономірними і спланованими Господом Богом. Тут маємо на увазі Благовіщення Святій Анні Архангелом Гавриїлом про народження у них зі Святим Йоакимом – Пресвятої Богородиці. Вони були праведними, проте похилі віком і неплідні.
Церковна традиція зберігає історію про Марію, яка на четвертому році свого життя була посвячена Господу і віддана до ізраїльської Святині. Під час перебування у Храмі Пречиста разом з іншими дівицями була посвячена Господу Богу і очікувала разом з ізраїльським народом прихід Месії.
Після закінчення терміну перебування у святині, на дванадцятому році свого життя, Діва Марія повертається до свого дому в місто Назарет. На цей час Вона вже була цілковитою сиротою. Бо відійшли у вічність по свою нагороду праведні Йоаким і Анна, Пресвята Діва Марія була заручена Святому Йосифові котрий походив з покоління і роду Давида. У цей час їй було сповіщено Архангелом Гавриїлом, що Вона стане матір’ю Божого Сина котрому надасть ім’я Ісус, Після Її згоди, Слово боже стало Тілом – актуалізувалося.
Іконографічний сюжет «догматично-прославленого» жанру про Різдво Христове оповідає радісну подію в історії людства. Божий Син приходить на світ в убогій стаєнці. Як Син Божий може народитися в таких умовах? Мати Божа після народження Божого Сина отримує титул Богородиці, проте не позбавляється почесного титулу Непорочної Діви. Вона і надалі залишилася Дівою, бо породила Божого Сина, котрий одночасно є Другою Особою Пресвятої Трійці, Божим Словом і Божим Світлом.
На іконі Різдва цю сцену зазвичай показують так: Ісус Христос лежить в яселках на сіні, що символізує новий «надприродний корм» для людства, Хліб Життя, котрий споживаючи не будемо голодні. Таке «богослов’я у фарбі» вдало натякає на Пресвяту Євхаристію. Ба навіть саме місто Вифлеєм (Бетлеєм) передка лається як «Дім Хліба».
Ясла – символ вівтаря, жертовника. Інколи розпростерті руки Христа до людей, символізують сенс любові, обіймів і благословення. На деяких іконах сюжету про Різдво ноги Божого Дитяти зображено привідкритими, стопа лівої ноги ледь-ледь накриває праву.(Цей жест рук і ніг ми будемо бачити у сцені Розп’яття, тільки тут руки і ноги будуть нерухомі, прибиті до хреста. Проте і тут вони будуть надалі благословити людство). Обабіч Маленького Ісуса є Його мати. Пресвята Богородиця знаходиться за яслами. Іконографічний акцент спрямований на Христі. Звідси вдало «читається» христологічний сенс православних ікон.
Діва Марія одягнена у темно-синій мафорій, що символізує завжди присутню чистоту духовну і цнотливість. Інколи, за каноном, проглядається в іконах золота кайма (клавій) – свідчення про царське (божественне) походження з роду Аарона. Латиняни полюбляють «одягати» Пречисту Діву Марію у «білу сукню», яка аналогічно читається як символ непорочності і святості, а золота облямівка в римо-католицьких західних сюжетних варіаціях даної тематики – означають Непорочне Зачаття і Божу Ласку (Благодать).
Домінуючу позицію в іконах Різдва займає Святий Йосиф. Традиційно у Вселенській Церкві вважається Опікуном Пресвятої Родини. Він має почесний титул Обручника «Sponsus» Пресвятої Діви Марії. Апокрифічні джерела подають інформацію, що Йосифа вибрав Господь Бог і довірив йому опіку над Пресвятим Сімейством. Це було невипадково, бо він походив з покоління і роду царя Давида, був праведним і жив у чистоті. Згідно професії був столяром – чоловіком тяжкої і чесної праці. Так Боже Провидіння вчинило для фізичної праці і навику ремеслу Божого Сина. Святий Йосиф на Заході є покровителем усіх працівників – San Giuseppe Lavoratore.
За церковною традицією, Пресвята Богородиця теж фізично працювала виготовляючи полотно, ткала і фарбувала нитки, працювала по господарству, а діставши фундаментальне моральне виховання спочатку від Своєї матері – святої Анни, а пізніше під час перебування у Святині, в подібному дусі навчала і свого Божого Сина. Спільно також і молилися.
В сакральних образах Заходу та у східно-християнській іконографії святий Йосиф, як правило, за жанровим каноном, одягнений у плащ коричневого кольору, котрий змальовує сенс служіння, самопожертви, зречення, посвяти «вищим ідеалам». Для сильної половини людства в епоху бароко (XVII−XVIII) він асоціювався з мужністю, надійністю і покорою. Облямівка золотого кольору – теж символізувала «походження з висоти». В епоху класицизму латиняни полюбляли зображати святого Йосифа з лілеєю у руках – символ чистоти і посвяти Господу Богу. (За апокрифом, він був вірний своїй обітниці жити в чистоті ще з юних літ).
Східна «чиста» іконологія (X−XV), без жанрово-стилістичних модифікацій Нової і Новітньої епох, передбачала зверху над Святим Сімейством зображення «Вифлиємської Зорі», котра звістила світові (у персоналізмі волхвів-царів) народження Месії.
Часто митці доповнювали і збагачували композиції т. зв. ангеликами-путті (італ. putto, putti, від лат. putus — «маленький хлопчик з крилами») – незліченними торжеств енними хорами божих посланців, котрі співають хвалу Богові і звіщають радість через всім відомі слова коляди: «Слава во вишніх Богу».
Все це «онтологічне явище» («Яскраве світло», «Вифлиємська зоря» і «Ангельські хори») – підтвердження Орігенової фрази про Боже Синівство Ісуса, про Його Богочоловічність, котрий прийнявши людське тіло не перестав бути Богом у Другій Особі Пресвятої Трійці.
Окрема думка мистецького мислення належить типології пастушків-прислужників, котрим, за традицією і оповіддю євангеліста Луки, ангели звістили про народження Спасителя, і котрі в простоті серця поспішили привітати Новонародженого Месію. Вони несуть також і скромні дари, котрі так потрібні Святому Сімейству. У багатьох народних іконах це молоко, сир, полотно з білої овечої вовни та ін.
Пастухи – це символ усіх «струджених і обтяжених», бідних і відкинутих цивілізованим прогресивним «світом» людей. Інша інтерпретація – вірний Правдивому Богові ізраїльський народ, а також вірні Вселенської Церкви Христової.
Три царі зі сходу, котрим вказує дорогу «Вифлиємська зоря» (їх теж ще називають у мистецтві волхвами, мудрецями» − символ «сильних світу цього». Вони дійсно були мудрецями бо повірили і поспішили кожний зі своєї країни привітати Новонародженого Царя неба і землі. Їх, ще у катакомбному мистецтві зображали з різним кольором шкіри – символ преклоніння багатьох культур та національностей перед новонародженим Божим Сином. Таким чином, в катакомбах Прискіли є зображення трьох царів, що йдуть до трону з дарами, на якому сидить Мадонна зі Святим Дитям. Предстоячі царв походили з земель, котрі лежать на південний схід від Іудеї, зі сторони нинішнього Іраку та Ірану. Царі називалися – Каспер, Мельхіор і Балтазар.
Золото, ладан (кадило) і миро – це дари, що також мають символічне значення. Золото означає царське походження, ладан – Боже, а миро пророче послання, місію (ним помазували царів під час церемонії інтронізації і під час поховання).
Поганський світ у образі «Трьох царів» зумів навернутися і прийти до Христа, покаятися і впасти перед Ним лицем до землі. Чи зуміє це зробити заново сучасне прагматичне людство, яке перенасичене швидкою інформацією через Wi-Fi, зі всією своєю мобільністю і комфортністю? Яке часто мамонно замінює радісне почуття народженого Бога Живого на матеріальні клопотання.
Ікона:
Автор невідомий. Ікона «Поклін пастухів». XIX ст. в. Дошка, левкас, олія. 37х33. Зберігається у фондах Музею мистецтв Прикарпаття
