У малому віці я вже зрозумів, яке велике значення в моєму житті має молитва. Це було далекого 1995 року. Я тоді пережив важку життєву ситуацію. В Івано-Франківській лікарні мені діагностували субкомпенсовану гідроцефалію головного мозку. Щоб встановити точніший діагноз, мене направили на обстеження в Центр нейрохірургії м. Києва. Там при обстеженні на апараті МРТ виявили зовсім інший діагноз – арахноїдальну кисту головного мозку – і призначили операцію.
Того дня мали оперувати двох пацієнтів: мене і мого напарника по палаті. За дві години до цієї події моя мама пішла до храму в Києві і замовила Службу Божу за моє здоров’я. За годину до операції вона увійшла в ординаторську до хірурга і побачила, що він вживає алкоголь і курить разом зі своїми колегами. Вона вибігла з кабінету, знайшла головного лікаря і попросила, щоб мене оперувала інша бригада лікарів.
На жаль, юнак, якого того дня оперувала ця горе-бригада, не вижив. А нова бригада лікарів, яку призначив для мене головний лікар, врятувала мені життя. Вважаю, що Господь допустив це для того, щоб у майбутньому я став служити Йому в храмі дяком.
* * *
Довший час я не міг знайти дівчину, яка б стала моєю нареченою. У цьому також бачу Божий промисел. Господь обирав для мене ту, яка б найбільше мені підійшла. Маючи тверду віру, що я таки її зустріну, почав щовечора молитись молитви на вервиці. Так тривало не один рік. Чотири роки тому ми зустрілись. Почали зустрічатись. Через рік вирішили побратись. І тоді моя майбутня теща сказала нам, що вона категорично проти нашого весілля.
Тоді ми почали молитись разом із моєю дівчиною вервицю, щоб вирішити і цю ситуацію. І після того моя наречена зламала ногу. Перелом був дуже важким. Лікарі не давали шансів, що вона взагалі ходитиме. Ми продовжували молитись на вервиці в цьому наміренні. З Божою поміччю вона стала на ноги і почала ходити без милиць. А лікарі їй пророкували інвалідний візок.
Це були не останні випробування перед нашим одруженням. Згодом моїй нареченій на її місці праці повідомили, що вона підпадає під скорочення. Ми продовжили молитись і нове робоче місце з’явилось буквально через два дні.
Не зважаючи на протести тещі, ми все ж одружились. Через тиждень після весілля замовили в храмі подячну Літургію. А я вирішив відверто поговорити з тещею наодинці. Коли я прийшов у її хату, то поцілував їй руку. Ми сиділи й говорили близько години.
Тепер у мене є найкраща теща в світі, яку я називаю мамою, а я у неї – найкращий зять. Ми три роки одружені й далі продовжуємо щодня молитися на вервиці. Бачимо, що вона творить дива в нашому житті.
Михайло.
