Кілька років Оксана Гайдук жила з чехом-атеїстом. Та щасливою побожна жінка не була. Чому? Наша розповідь про те, як українка знайшла своє щастя.
– Я вже й не сподівалася, що стану щасливою дружиною та матір’ю, — тихо мовить пані Оксана. — Із першим чоловіком, з яким жила без Божого благословення, не була щасливою, бо я — змалечку практикуюча християнка, а він — багатий чех, закоренілий атеїст. Тому, вступивши в так званий цивільний шлюб, я зробила величезну помилку. Дякувати Богові, я покинула грішне життя, і нині маю іншого чоловіка, з яким взяла церковний шлюб. Ми щасливі. Зараз мені 49, і я — молода мама. Нашому довгоочікуваному синові — лише 8.
…До Чехії Оксана поїхала ще в 1995-му разом із двоюрідною сестрою Світланою. Після закінчення університету дівчина не могла знайти роботу в місті, а повертатися у село не хотіла. Коли родичка, яка вже два роки працювала у Чехії швачкою, запропонувала Оксані їхати, вона без вагань погодилася. За кордоном їй було нелегко, бо шити дівчині не вдавалося. Та їй пощастило, бо знайома двоюрідної сестри порекомендувала Оксану жінці, в якої сама прибирала. Проте хотіла їхати додому і шукала когось на заміну.
Так Оксана Гайдук почала працювати у великій господі пані Провазнікової. Згодом кмітлива українка прибирала ще й у двох її подруг. Роботи було багато, але й заробляла Оксана непогано. Частину грошей відсилала додому, дещо відкладала та понад усе мріяла зустріти доброго чоловіка. Серед заробітчан такого не знаходила, бо багато українських чоловіків мали вдома сім’ї, а в Чехії жили зі співмешканками. Цього Оксана не хотіла, була побожною і мріяла про справжню християнську родину. Та створити одразу міцну сім’ю дівчині не вдалося.
…Із удвічі старшим, 46-річним байкером Іржі Оксана познайомилася у кафе. Дивакуватий чех розповів Оксані, що розлучений, має двох доньок, які живуть зі своєю матір’ю в США. Потім оповідав про навколосвітні подорожі на мотоциклі та різні пригоди. Оксана мовчки слухала, і чоловікові це подобалося. Згодом Іржі з Оксаною почали жити разом. Дівчина переїхала в його будинок і думала про створення родини, але Іржі подобалося вільне життя, вільні стосунки.
– А може би ми… просто повінчалися? — тихо сказала одного разу Оксана. — Бо якось так не по-Божому і не по-людськи живемо. А весілля нам і справді не треба.
– Ти що? Яке вінчання, який Бог? Я — атеїст, і ні в що та ні в кого не вірю! То все священники собі придумали, аби грошей загрібати. У нас, в Чехії, всі нормальні люди — атеїсти, — розлючено кричав Іржі. — І щоб я більше не чув подібних розмов!
Оксана плакала. А Іржі відтоді почав прискіпуватися до неї: не так зварила, не так подала, не так одягнулася, на його друга занадто люб’язно подивилася. Щоправда руки на жінку ніколи не піднімав, бо «бити дурну бабу — марна справа», — казав чоловік та на кілька днів їхав з дому і повертався напідпитку.
Сварилася з Оксаною і сестра Іржі — Сильвія, казала, що вона повинна бути вдячною їхній родині, що живе на всьому готовому і ні про що не думає та не дбає. «Якби не мій брат, то ти назавжди залишилася б тупою задрипанкою!» — кричала Сильвія, тягнучись за черговою цигаркою.
– Чи ти знаєш, які ми, українки? — одного разу, не витерпівши, мовила Оксана.
– Та всі тут знають які: злодійки і непорядні жінки. Зрідка трапляються чесні, такі, як ти. Але що ти? Ти — просто некрасива баба, непотріб, — відверто знущалася з Оксани Сильвія.
– Та що ти мелеш? Не забувай, що я також українець, — захищав землячку чоловік Сильвії Богдан.
– Ну так, українець, такий самий непотріб, як і вона. Я тебе відмила, відчистила, людиною зробила, — не вгавала Сильвія.
Такі сварки траплялися дуже часто, бо Сильвія любила відвідувати брата і лаяти його жінку.
…Одного разу Оксана випадково зустрілася з Богданом у місті. Зайшли в кафе, розговорилися. Він розповів землячці, що вже давно живе з Сильвією, але з кожним роком характер дружини стає все нестерпнішим. «Не можу більше терпіти, — схиливши голову, сказав Богдан. – Бачу, що й тобі життя з Іржі не подобається».
– Мене найбільше непокоїть, що ми живемо без шлюбу, а я хотіла, щоби в мене була нормальна християнська родина. Може, якби ми повінчалися і до церкви ходили, то Іржі не був би таким, — зі сльозами звірялася Богданові жінка.
Той також розповів, що його Сильвія навіть чути не хоче про церкву, бо ж у Чехії, на жаль, більшість — атеїсти. Це наслідок комуністичної системи. Хоч зараз ніхто не забороняє ходити у храми, але чехи залишилися атеїстами.
– А знаєш, ти мені давно подобаєшся, — приголомшив несподіваним зізнаннями Богдан. – Давай поїдемо звідси удвох, забудемо все, що з нами було, і почнемо все спочатку: ти, я і… Бог.
Цей несподіваний порив збив жінку з пантелику. Оксана не знала, що й казати, але чомусь дуже захотілося повірити Богданові.
«Я не знаю, що зі мною трапилося, але після цієї розмови я зібрала речі й пішла на вокзал, — розповідає щаслива нині Оксана. – Богдан там чекав мене зі своїми валізами. Ми поїхали до Праги. Там він швидко знайшов роботу будівельника, а я місяців зо два порядкувала у квартирі. Можете не вірити, але між нами були лише розмови та дружні обійми, ми жили в одній квартирі, як сусіди».
Згодом Богдан запропонував Оксані одружитися та повінчатися. Шлюб взяли в українській церкві. Жила пара мирно й щасливо, щодня молилися перед роботою, щонеділі ходили до церкви. А в 41 рік Оксана завагітніла. Родина багато молилася, і мала певні випробування, бо вагітність жінки була важкою, син Северин народився кволим і заледве вижив. Оксана була в розпачі, але чоловік всіляко її підтримував: щоночі вставав до сина, годував, купав, навіть шукав в інтернеті колискові та співав їх Северинчику. Зараз син Богдана й Оксани — сильний та здоровий хлопчик, пластун, прислуговує у вівтарній дружині в українській церкві.
Родина Гайдуків каже, що якби не Божа воля та прагнення обох жити у церковному шлюбі, ніхто не був би щасливим.
А всім парам, які живуть без Божого благословення, Оксана з Богданом радять повінчатися. Бо тоді благословенні подружжя отримають безліч подарунків від Господа.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
