Ми, як соціальні створіння, потребуємо спілкування, живого контакту та довгих розмов про вагоме. За час пандемії всі втомилися від цифрового формату діалогів, отож живе спілкування знову віднаходить свою велику цінність. Тому християнський фестиваль «Вітер На-Дії», що відбувся в Українському Католицькому Університеті м. Львова минулими вихідними, зібрав разом кілька тисяч молоді УГКЦ.
Ця непересічна подія надихає, наповнює ідеями та народжує багато запитань. «Вітер На-Дії» – одноденний фестиваль, низка лекцій, воркшопів, зустрічей у поєднанні з духовно-мистецькою програмою.
Учасники фестивалю користали з унікальної можливості послухати лекції, завітати на інтелектуальні майданчики чи дискусії з відомими та успішними особистостями. Наче дороговкази, спікери переповідали власні історії падінь та злетів, довгих пошуків себе. Дуже відверто мовці ділилися про власні помилки, і це, мабуть, надихає найбільше. Серед такої великої кількості успішних, цікавих людей я почувалася вкрай потрібною світові, адже Бог, як для кожного з нас, і для мого життя має унікальний план. Господь дарує нам такий великий простір для спроб та помилок, для безлічі занять та інтересів. Господь наповнює наше серце допитливістю, а коли ми робимо крок вперед, забирає страхи та надихає нас. Сходинка за сходинкою, маленькими, але впевненими рішеннями ми будуємо себе, як особистостей, свідомих громадян, але головне – хороших людей. Такий меседж не просто був на вустах спікерів, він витав у повітрі, відчувався в розмовах та щирих усмішках незнайомців.
Мене надзвичайно тішило, що весь фестиваль побудований на християнських цінностях та позиціях. Відкриття фестивалю розпочалося з Божественної Літургії в храмі святої Софії, що на території УКУ. На різноманітних дискусійних майданчиках про Бога говорили легко й ненав’язливо, проте віру в Господа твердо демонстрували на прикладі власного життя. На подвір’ї я зустріла декількох монахів та монахинь різних чинів, які тримали в руках табличку «Давай поговоримо». Вражаюче, що чимало молодих людей зупинялися та розмовляли про духовне і не лише.
Фестиваль видався мені таким собі індикатором зрілості та готовності для пошуків рішень і відкритості на нові можливості. Це саме те, чого всі прагнуть та шукають у свої 20. Часто світ так голосно щось пропагує та нав’язує, що ми не встигаємо почути себе. Серед галасу ми можемо ненароком загубити щось дуже важливе. Саме такі події необхідні для того, щоби зупинитися, послухати себе та Бога, Який промовляв через історії, (не)випадкові знайомства, слова і тишу в храмі. Наодинці з Богом можна знайти набагато більше, ніж ми очікуємо знайти в галасливій погоні за «успіхом». Саме Він і є нашим найбільшим успіхом, бо точно надихне нас на нашу справу і поведе нашим шляхом.
Після фестивальних розмов, концертів, насиченої програми я усвідомила вагомість продуктивності часу. Виявилося, що за один день, всього за 12 годин, можна встигнути якісно поспілкуватися з декількома цікавими особистостями, побути з Богом, потанцювати, поспівати, багато і натхненно думати й мріяти. Раціональність використання часу, ймовірно, одне із важливих вмінь нашого часу. Я не побоялась підрахувати, скільки годин витрачається на щось геть непотрібне, що відбирає час і є несуттєвим для нашого зросту. Але в той же час можна робити те, що справді любиш. Адже цим словом починається і закінчується все. Про любов і фестиваль «Вітер На-Дії», який запам’ятається як дзвін до змін для кожного з нас.
Вікторія ГАВАЛЕШКО.
