З 2009 року пані Галина з Прикарпаття їздила до Польщі на заробітки. Доглядала малих дітей, водила їх до школи, готувала їм їжу, читала їм на ніч казки на польській мові. Дуже любила свою роботу, тому поляки-роботодавці ставились до неї прихильно. Приїжджала додому тричі на рік: на Різдво, на Великдень і влітку, щоб відпочити з чоловіком та дітьми.
Поворотним пунктом у її житті став четвер 23 липня 2015 року. Напередодні жінка купила квиток на автобус «Долина-Варшава». Подивилась, що випало шосте місце, зраділа, що так близько до виходу. Труднощі почались на кордоні. Водіїв та усіх пасажирів ретельно перевіряли, ніби щось шукали. Усі стояли на вулиці, тож трохи померзли. Аж через шість годин сіли в автобус. Водії були знервовані, їхні обличчя потемніли. Люди між собою говорили, що в когось знайшли незаконний товар і конфіскували. О четвертій ранку автобус перетнув кордон і 57 пасажирів почали дрімати. Галина помолилася вервицю і також задрімала. Через дві години більшість пасажирів вийшли у Любліні, а решта рушили до Варшави.
О шостій ранку, коли в’їхали в м. Гарволін, що за 70 км до Варшави, всі відчули страшний удар, потім другий. Автобус почав котитися вниз. Врізався в дуб, потім у другий, а третій впав просто на автобус. Почалася паніка, крики, плач від болю. Тих 23 пасажири, що залишились, дуже сильно постраждали. Водій та шестеро пасажирів, які сиділи спереду, загинули на місці. Двоє маленьких хлопчиків ридали від фізичного болю та за молодою мамою, яка вже нічим не могла їм допомогти. Місцеві поляки відразу викликали поліцію, швидку допомогу. Гелікоптерами евакуювали всіх постраждалих до лікарні.
…Українка того дня постійно тримала в руках вервицю, а на шиї вже багато років носила параман. Стиха промовляла молитву, просячи Богородицю оберегти її в дорозі. Так робила щоразу, коли їхала до Польщі і поверталась в Україну. Коли сталась ДТП, вона спала. Прокинулась від жаху та криків. Автобус лежав у глибокій ямі. Ні руками, ні ногами не могла поворухнути. Вказівний палець на правій руці висів на шкірці, ребра були поламані, струс мозку давав про себе знати.
Господарі, до яких їхала п. Галина, нетерпляче на неї чекали, бо того ж дня мали відлетіти на відпочинок до США, а на неї мали залишити дітей. Дізнавшись про трагедію, вони прибули на місце події, щоб допомогти.
Завдяки страхівці українка змогла потрапити в клініку травматичної хірургії органів руху та ортопедії в м. Отвоцьк. Їй зробили кілька операцій, вказівний палець ампутували. За проханням господарів вона пробула там замість трьох днів аж два тижні. На роботі її замінили подруги з України, які вже працювали у Варшаві. За дружину та матір молились рідні, близькі, а також молитовні спільноти в Україні та в Польщі. Отож Господню допомогу відчувала повсякчас. Потребувала житла – отримала його, не мала коштів – про це подбали і господарі, і рідні. Діти підтримували матір, були з нею в найважчі хвилини, допомагав і чоловік.
Вже пізніше п. Галина часто задумувалась, що всі, хто сидів спереду, загинули, а вона – ні. Ще довгий час ходила на костилях. Відвідувала Марійські санктуарії в Польщі, і аж у 2018 році побувала на прощі в Зарваниці. До цієї страшної аварії часто їздила в паломництва. А 15 липня, за тиждень до тієї страшної поїздки в Польщу, молилась у Гошівській святині. На день Незалежності відвідала Підгорецький монастир отців Василіян. Пригадує жінка, що лікарка-полька їй сказала: «У вас ще все попереду! Будуть у вас і подорожі в різні країни, і паломництва по святих місцях». Так і сталось. У 2019 році п. Галина побувала у Ватикані, була на аудієнції в Папи.
У далекому 1979 році батько моєї нової подруги Галини також потрапив у страшне ДТП, пролежав півтора року, але залишився живим. Він говорив, що життя – це велике терпіння. Чомусь дочка також пережила автокатастрофу. Та дякуючи Богові, і батько, і дочка залишились живими. Розповідаючи свою життєву історію, вона згадала, як малою вперше пішла до сповіді до старенького отця, як мама сплела їй віночок на голову. З дитинства Галю водили у підпільну церкву, до сестер-монахинь, які катехизували дітей. Її дідусь та бабуся не сідали за стіл, щоб не помолитись перед їжею, а вкінці дякували Богові за Його щедрі дари.
Молімося за наших українців, які подорожують світами, щоб Марія, наша любляча Мати, охороняла всіх своїх дітей. Хай молитва на вервиці буде нашою подякою Богородиці за спасіння усіх Божих дітей. І нехай всі українці повертаються до своїх домівок, щоб родини були міцними та єдиними.
Юлія БОЄЧКО.
