Трішки про «епідемію бездуховності»…

1
187

Нещодавно гостем редакції «Нової Зорі» був німецький журналіст. Він цікавився тематикою наших статей: про що пишемо, на чому акцентуємо нашу увагу. Іноземний гість одразу звернув увагу на те, що ми мало приділяємо уваги темі епідемії коронавірусу. Це справді так. Однак справа в тому, що останнім часом у нашій країні на цю тему говорять всі: починаючи від політиків, провідних ЗМІ, закінчуючи людьми на зупинках. У всіх на устах одна тема. І її постійне обговорення часто-густо людьми, далекими від медицини, насправді не вирішує проблем пандемії, а радше нагнітає страх, тривогу, а також недовіру.

Сьогодні я б хотіла роздумати над іншою епідемією, яка останнім часом непомітно шириться нашою країною: це епідемія бездуховності. На ці роздуми мене наштовхнули два факти, які нещодавно трапились в Україні. Коротко опишу кожен з них.

Напевне, ви чули про те, як у місті Бровари Київської області відправили на макулатуру велику кількість розрізаних навпіл примірників Біблії в українському перекладі. Про це у себе на фейсбук сторінці написав власник пункту прийому макулатури Леонід Черепейник. «Будь ласка, майте совість… Я все розумію: бідні люди, нам потрібні гроші, але не таким чином! Коли принесли порізані Біблії, Слово Боже, моє серце не витримало», – розповів підприємець.

Блаженніший Святослав прокоментував цей вчинок невідомого «пошановувача» Святого Письма так: «Якщо ми з вами викинемо зі свого життя Боже слово – живого Господа, Який є поруч нас, Його мудрість, всяке наше зусилля, всяка наша ловитва буде безплідною. Ми будемо трудитися, як ті рибалки, день і ніч, але нічого не впіймаємо».

Мені хотілося б думати, що хтось ненароком пошкодив Святе Письмо. Можливо, стався якийсь збій при друці, і якимось чином весь тираж книг був пошкоджений… Але якщо хтось здав Біблію, як непотріб, на макулатуру, то це мені нагадує страшні часи, коли комуністи глумились над нашими святинями, валили хрести в церквах та проколювали очі на іконах. Згодом побожні люди часто свідчили, яка страшна кара чекала на тих людей. За тих людей, які нищили святі речі, казали, що вони в серці не мали нічого святого, жодної крихти духовності. Що ж, дочекались того, що сьогодні хтось не просто викидає Святе Письмо, але й ріже його навпіл, роблячи непридатним для читання. 

І поки автор попереднього вчинку невідомий, як і невідомі мотиви, які ним рухали, друга подія, яка особисто шокувала мене, детально описана у ЗМІ та ще й трактується як велике досягнення сучасного кінематографу. На 17-й конкурсний відбір Держкіно, який нещодавно відбувся в Києві, найвищий бал отримав фільм Хачіка Васіляна і Олексія Гладушевського «Мій юний принц». Процитуємо із конкурсної заявки стислий зміст цього кінопроєкту: «Поль — 17-річний підліток із хворою психікою, що живе в шикарному маєтку, веде розгульний спосіб життя і проявляє нездорову прихильність до власної матері Софії, яка живе разом із ним. Незабаром у житті Поля й Софії появляється молодий хлопець Антуан і його батько Марк. У Поля зав’язуються стосунки з Антуаном, а у Софії в цей час – із Марком. Але як би вдало все не складалося, поява Антуана й Марка призводить до трагедії».

з фільму “Мій юний принц”

 Скажу більше. Експерти (які?!) із захопленням говорять про цей фільм: «Цікавий авторський підхід до родинних стосунків і контактів із зовнішнім світом. В українському кіно мало говорять про ЛГБТ тематику, тому це, безперечно, важливо»…

Дякувати Богові, ще знайшлись люди (справді експерти), які зі здоровим глуздом прокоментували це «геніальне» рішення комісії.

Про обурливу ситуацію у світі українського кінематографу пише у своєму блозі доктор філософії Тарас Каляндрук – кіносценарист, режисер, дослідник лицарської культури, лауреат премії ім. Івана Франка в галузі інформаційної діяльності. Він прокоментував цей факт так: «Ганебно, що до 30-річчя Незалежності не пропустили до фінансування жодного кінофільму, який би розкривав історичне минуле України».

Насправді на конкурс були подані такі фільми: історико-героїчна драма про життя кошового отамана Петра Калнишевського «Останній кошовий», кіноказка знаменитого Сашка Лірника (Олександра Власюка) «По сліду вовка», драма Володимира Харченка-Куликовського «Отче мій», яка розповідає про священника, колишнього «афганця», який потрапляє в жерло війни на Сході України у пошуках сина і рятує його ціною власного життя. Всі ці стрічки були розкритиковані радою таких собі експертів, а фільм «Отче мій» взагалі отримав наступний коментар: «Фільмами про війну ми скоро будемо викликати нудьгу у фестивальної аудиторії і пересічного глядача»…

Просто хочеться опустити руки від безсилля, від тієї навали бездуховності, яка покриває нашу країну. Україна – держава, яка ідентифікує себе християнською, дозволяє висміювати, використовувати Хрест у гріховних сценах, які автори фільму вже відкрито подають у ЗМІ. Ми, як християнське видання, соромимось друкувати ті огидні афіші, де Хрест паплюжать та осквернюють. Переконана, що автори стрічки в мусульманському світі двічі б подумали перед тим, чи варто так чинити з духовними цінностями ісламу. Я не здивуюсь, коли багато хто стане на захист фільму, який розкриває такі «родинні стосунки». А ще гірше, я вже бачу черги молоді, які заради цікавості потягнуться на перегляд цієї стрічки. Адже молодь завжди шукає щось цікаве, критиковане, заборонене…

Так, сьогодні голови людей зайняті іншим. Коли йдеться про банальне виживання, то кому діло до якихось фільмів, книг, зданих на макулатуру, відміну «непрестижних» уроків у школах. Та в Євангелії від Матея (10:29) написано так: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі». Це слова зі Святого Письма, які сьогодні, на жаль, все менше цінуються, адже те Слово Боже нещодавно ми викинули на сміття…

Віра БІЛА.

1 коментар

  1. Процитую один коментар до майбутнього фільму (взятий на одному укр.кіно-сайті) від Василя Нестера (© цитата): “Шкода, що творці стрічки не творять, а пливуть по течії «хайпу», «трендів», «мейнстрімів». Короткозорість, несмак та реклама збочень… ”
    Ні додати, ні відняти, повністю згідний. Що можна сказати про знімальну групу акторський склад, коли постер до фільму це просто образа і насмішка над усім святим, а впершу чергу над самим Богом – див. посилання (картинку):
    https://www.google.com/amp/s/www.buro247.ua/amp/culture/cinema/my-young-prince-posters.html

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я тут