Все починається, як завжди, з мрії. Давно мав гадку відвідати цю чудову країну Елладу, як колись називали цей край дохристиянських істориків, вчених того часу, славнозвісних філософів, поетів та письменників.
Отож, у дорогу. Рання осінь ще несміливими першими мазками торкнулася деяких верхівок дерев, обагрянивши дрібні листочки в золотавий колір на наших неповторних горах Карпатах. Швидко з’їхали серпантином карпатських доріг вниз, і ось уже сонячне Закарпаття. Невдовзі наближаємося до кордону з Румунією. Доволі швидко нас реєструють. За вікном автобуса бачимо скромні сільські будиночки. Здалеку помічаємо чудові грона винограду, дозріває молоде вино…
Минули Румунію, Сербію, Північну Македонію… І нарешті – Греція. Швидко пройшли реєстрацію і покотились вниз гарними дорогами Євросоюзу. До обіду добрались до невеличкого містечка Паралія, що притулилось до самого берега моря. Поселились в гостинному дворі і хто куди: хтось – до моря, інші пішли знайомитись з містечком…
Ще до сходу сонця священники підготували місце для ранішньої молитви. Ранкові промінчики сонця зустріли нас із благословенням отців: «Благословенне царство Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків»…
Ранкова Літургія на березі моря, під тихий плюскіт морських хвиль. Слухаємо проповідь та науки від отця Василя та отців Михайла й Івана, причащаємось, прикінцева молитва…
Сніданок і в дорогу. Хтось ще біжить сфотографувати величну гору язичницьких богів Олімп, а хтось уже зручно вмостився в автобусі. Ввічливий екскурсовод розповідає історію Греції, її визвольну боротьбу проти османів…
У цікавій розмові добралися до маленької церковці в печері гори, звідки струменить цілюще джерело святої Параскевії. Молимось, по двоє заходимо в глибину печери, набираємо води з джерельця, що тихо дзюркотить з-під каміння. З мороку печери виходимо на сонечко. Так легко на душі, свята Параскевія молиться за нас, грішних…
Дорога серпантином в’ється далі в гори, все вище і вище… Цікава розповідь екскурсовода готує нас до відвідин святих місць монастирів Метеори… Ті, що висять у повітрі (з дослівного перекладу грецької). Усі вони знаходяться на вершинах скель, де православні ченці навчалися мудрих думок та духу смиренності.
Залишаючи позаду мальовниче село Кастракі, піднімаючись по дорозі вгору, досягаємо вершин скель, на яких і розмістилися монастирі. Все навкруги таке спокійне й безтурботне, легкий вітерець супроводжує власні думки, однак по обидва боки обривисті скелі нагадують про себе.
Опинившись у темних склепіннях храмів та церков Метеор, охоплює дивне почуття віри і водночас благоговіння. Мимоволі здається, що Бог говорить з тобою, а ти покинув землю. Повсюди панує атмосфера святості. Думки ширяють у повітрі між цими дикими скелями. А душу огортає велика любов і повага до Бога. Бог поряд з тобою, Він у тобі, і ти знаходишся в таємничому зв’язку з Ним. Ось тоді настає момент, коли відчуваєш, що знайшов себе…
Монастирі Метеори… Недарма до цих місць у часи гоніння ранніх християн добирались кам’янистими стежинами та у великих трудах оселялись вірні Христові благочестиві ченці. Відрікшись від усього світського, вони своїми долями, укріплюючи віру, творили історію монастирів Метеор…
Знову в дорогу. Молоді водії так мчали по звивистій трасі, минаючи численні тунелі, що аж дух перехоплювало… Прекрасні краєвиди гір, ідеальні дороги Євросоюзу… Ми домчали до порому, який уже чекав на нас. Швидко розмістились на верхній палубі і гучний гудок сповістив: на острів Корфу. Доволі свіжий вітерець зігнав нас із верхньої палуби в середню, закриту вікнами. Так щасливо ми добрались до острова Корфу. Поселились у гостинному дворі Сенсус, з прекрасним видом на море, з ошатними пальмами та голубим басейном… Дякую Тобі, Господи, за благословенний день.
Ранкова Літургія при сході сонця трепетно огортає душу. Проповідує о. Василь Пукій, доповнює науки о. Михайло Розпендовський та о. Іван Лозинський.
Трохи галасливий сніданок, автобус, прямуємо до базиліки святого Спиридона, якого греки та всі вірні глибоко шанують і поважають. Дорогою до курортного містечка Аріос Іоаніс екскурсовод розповідає історію міста, про нетлінні та мироточиві мощі св. Спиридона, що покояться в срібній раці, срібний черевичок… Тихі молитви ченців над ракою та невпинний потік паломників звідусіль. Молимось, поклоняємося нетлінним мощам і тихо відходимо вбік, щоб і інші могли приклонити свої голови… Допізна бродимо містом, милуючись старовинними вузькими вуличками.
…Автобус знову доставляє нас до порому в місті Ікменіце. Туристів мало і ми вільно розміщуємося на верхній палубі. Гудок і вирушаємо в Салоніки. Місто зустріло нас звичним гамором, численними вітринами магазинів та переповненими транспортом вулицями. Зупиняємось біля базиліки святого Димитрія Солунського. З трепетом у душі йду до величної церкви, де покояться мощі святого. Давно хотів тут бути, побачити й відчути дух собору, запах ладану та доземно поклонитись святому Димитрію, його мощам, адже і наша маленька церковця в селі Пітрич освячена в його ім’я. Дякую Тобі, Господи, що допровадив мене до цих святих місць.
Залишаємо Салоніки і знову до того самого міста, куди в перший день причалили… По дорозі відвідуємо сучасний супермаркет… Наші дбайливі ґаздиньки швидко вивчають асортимент товарів на полицях, складають усе, що їм приглянулося, що знадобиться вдома і на кухні… Олійка, маслини, кава, солодощі, сир… Продавці супермаркету роблять невелику знижку для такої численної групи – і всі задоволені… Поселяємося в той самий гостинний двір, ночуємо….
Погожий ранок розвіяв хмари над горою Олімп, показав її вершину. Ранкова Літургія, причастя та сніданок… І на море. Хтось мокне, хтось бродить берегом, а хтось медуз рятує, спихаючи з берега в море….
Прощаємося… Поважна пані, власниця готелю, дякує, каже передавати вітання Епіфанію… Я усміхаюсь, киваю головою і додаю: «І Святославу також»… Пані погоджується, усміхаючись.
Дорога стрілою мчить нас додому… Знову щасливо минаємо кордони різних країн і ось – рідна Україна… На певний час зупиняємося на перевалі. Кафе й тепла українська кухня – борщ, солянка… Скучили за нашими рідними стравами…
Дякую Тобі, Боже мій, за все, за те, що допровадив мене, живого й здорового, до рідного дому. Дякую за духовний супровід нашим священникам УГКЦ: о. Василю Пукію, о. Михайлу Розпендовському, о. Івану Лозинському. Хай милостивий Господь благословить вас та ваші родини за невтомну працю та молитви за наші душі.
Василь ПИТЕЛЬ.
