Ґілберт Кіт Честертон писав, що стіна, побудована навколо дитячого майданчика, який стоїть біля скелі, не перетворить дітей на в’язнів, а дозволить їм вільно гратися, без ризику отримати травму.
Так само, як стіни роблять майданчик безпечнішим, крапка захищає речення, щоб воно не загубилося посеред хаосу слів, у який перетворюється текст без пунктуації, пише CREDO.
Протягом останніх років цей стандартний розділовий знак більше не вважається необхідним. Використання крапки у електронних повідомленнях вважається зайвим, оскільки ці повідомлення, на думку творців інтернет-етикету, покликані висловити лише одну думку.
Крапка сприймається як ознака нещирості, надмірної рішучості, різкості, недоброзичливості або навіть агресії. Немає нічого дивного у тому, що культура, яка вважає що всі концепції, вчення та ідеї є мінливими, розглядає пунктуацію, — і, зокрема, крапку, — як надмірне обмеження. Але у нашому житті є явища, яких ми не можемо уникнути або інтерпретувати у вільний спосіб.
Церква говорить про них як про Чотири останні речі: смерть, суд, рай і пекло. Наступні висловлювання про ці речі, взяті з книги німецького капуцина Мартіна фон Кохема, можуть здатися нам різкими та недружніми, але вони ніколи не будуть зайві для нас.
1.Після смерті ми втрачаємо можливість прийняти або відкинути Божу благодать
«Смерть кладе кінець людському життю як часові, відкритому для прийняття чи відкинення Божої благодаті, даної у Христі» (ККЦ, 1021). Коли ми помираємо, відділення нашої душі від тіла стає болючим. «Душа боїться майбутнього та тих невідомих країв, до яких вона прямує, — писав отець фон Кохем. — Тіло усвідомлює, що як тільки душа його полишить, воно стане здобиччю для хробаків. Тому як для душі нестерпно покидати тіло, так і для тіла нестерпно розлучатися з душею».
2.Божий Суд — остаточний
«Новий Завіт говорить про суд, передусім коли йдеться про майбутню остаточну зустріч із Христом у час Його другого приходу; але також багаторазово стверджує про заплату кожному безпосередньо після смерті, відповідно до його діл і віри» (ККЦ, 1021). Наприкінці часів відбудеться остаточний суд над усіма душами та ангелами, внаслідок чого кожну істоту буде відправлено до місця її остаточного призначення.
3.Пекло справжнє, а муки у ньому — нескінченні
Душі у пеклі виключили себе з перебування у єдності з Богом і позбавили себе Його благословення. «Вмерти у смертельному гріху, без каяття і не приймаючи милосердної любові Бога, означає бути відлученим від Нього назавжди за нашим добровільним вибором» (ККЦ, 1033). Святі та інші люди, що мали видіння пекла, описують вічні муки як вогонь, голод, спрагу, нестерпні запахи та сильний холод. «Черв’як, що не вмирає», про якого згадує Ісус у Євангелії від Марка (9,48), стосується сумління проклятих, яке постійно нагадує їм про їхні гріхи, писав отець фон Кохем.
4.Ми будемо перебувати вічно у певному місці
Наш розум не здатен осягнути всієї повноти вічності. Неможливо змінити пункт свого призначення або скоротити термін свого перебування у ньому.
5.Найглибша людська туга — це туга за Небом
Усі душі нескінченно тужитимуть за Творцем незалежно від того, перебуватимуть вони поруч із Ним, чи ні. «Неспокійне моє серце, Господи, поки не спочине у Тобі», — писав святий Августин.
Після смерті ми, принаймні частково, будемо сприймати те, що Бог — це нескінченне Добро, а радість від Його присутності — це наше найвище щастя, згідно зі словами отця Кохема. Ми будемо тягнутися до Бога і прагнути бачити Його, але якщо ми будемо позбавлені цієї радості через власні гріхи, тоді зазнаємо великого горя і тортур.
6.Брама, що веде до вічного життя, вузька, і мало хто пройде крізь неї
«Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт 7,13-14). Ісус не забув поставити крапку наприкінці цих слів. Але якщо ми оберемо для себе вузький шлях, кінцевий результат буде вартий будь-яких зусиль. Святий Ансельм говорив, що ми повинні прагнути не лише бути одними з небагатьох, але і належати до найменших із цих небагатьох. «Не йдіть за переважною більшістю людства, а йдіть за тими, хто йде вузьким шляхом, хто зрікається світу, хто віддає себе молитві і хто ні вдень ні вночі не послаблює своїх зусиль, спрямованих на досягнення вічного блаженства».
7.Ми не можемо повністю уявити собі Небеса
Незважаючи на містичні одкровення святих, ми не можемо уявити собі повну картину Царства Небесного. Небеса — «неосяжні, невмістимі, незбагненні», писав отець фон Кохем. Вони дають нескінченні радості нашому духу і нашим почуттям, і перша радість серед них — це пізнання Бога.
«Чим більше душі пізнаватимуть Бога, тим сильнішим буде їхнє бажання пізнати Його краще, і у цих знаннях не буде ні меж, ні недоліків». Можливо, у вічності речення потребуватимуть менше крапок, але Господь усе одно їх використовує: «Я – перший, я й останній: крім мене, нема Бога».
