Богдан Іванович Цюцяк народився 13 листопада 1961 року в с. Радча. Після закінчення місцевої школи навчався в будівельному училищі. Рік працював у будівельній бригаді, а потім навчався в Івано-Франківському педінституті ім. Василя Стефаника на філологічному факультеті. Після закінчення вчителював на Дніпропетровщині, тепер – у рідному селі.
Богдан Іванович друкував прозу та статті на різні теми в пресі: «Поліття», «Тижневик Галичини», «Галичина», «Світ молоді», «Нова Зоря», «Вперед», Життєві історії», «Абетка для дітей».
Богдан Цюцяк заснував літературно-інформаційний альманах «Радчанські джерела», співредактор газети «Радчанський вісник», готував і подава матеріали до духовно-літературного куточка жителів Радчі «Криничка», який видавався в українському греко-католицькому часописі «Нова Зоря».
Вчитель Богдан Цюцяк є автором художніх книжечок «Квіти для дітей», «Гріх», «Не гріши» (з благословення Архієпископа і Митрополита Івано-Франківського Владики Володимира Війтиина), а також зібрав і видав видання «Від щирого серця». А у виданій книжечці «Цитати» зібрав і згрупував у певні розділи вислови українських та зарубіжних письменників, поетів, вчених, філософів, що торкаються різних сфер нашого багатогранного життя. Всі свої напрацювання Богдан Цюцяк друкував у видавництві «Нова Зоря». Він говорить, що від добра добра не шукають.
Радчанці друкуються. З початку другого тисячоліття до сьогоднішніх днів «народилось» біля двадцяти різнотематичних, багатожанрових книг. До більшості з них Богдан Цюцяк написав передмову, вступну статтю або біографію автора.
Вчитель хворіє. Зайшла. Поговорили, як завжди, про літературу, політику, китайську чуму (так п. Богдан називає Ковід-19). Гумор і жарти ніколи не покидали п. Богдана, хоч і нелегко деколи було.
У своєму виданні «Моє рідне село Радча» (розділ «Ними гордиться Радча») я написала: «І в той час, коли навколо нього (Цюцяка) люди женуться за матеріальними статками – купують дорогі автомобілі, будують великі будинки – він, як схимник-монах, живе, щоб творити прекрасне, щоб виховувати молодь своїми літературними творами у дусі християнської моралі. Ця непомітна скромна людина свою мізерну пенсію інваліда та вчительську зарплату (півставки) витрачає не на лікування, а на видання книг. Такі люди, як Богдан Цюцяк, повинні носити зірку Героя України на своїх грудях. Він здійснює справжній громадянський подвиг на благо рідної України».
Це я написала десять років тому. Нічого не змінилось, лише здоров’я у Богдана Івановича надкусили роки.
Якось Богдан Цюцяк чи то запитав, чи то просто мовив: «Пані Любо, і коли вони прилетіли?» й сумно усміхнувся.
Любов ПАВЛИКІВСЬКА,
вчителька-пенсіонерка, поетка.
