Канадський соціолог Маршал Маклуган мав таки рацію, коли твердив, що новиною стає лише погана новина… І справді так уже склалося, що здебільшого лише через погані новини Україна з’являється на шпальтах найбільших світових видань. Пригадуєте, як на початку пандемії цілий світ гомонів про скандал у Києві, де більше 60 немовлят, народжених сурогатними матерями, «застрягли» через закриті кордони в одному з київських готелів. Так само і минулої суботи навколо проблеми сурогатного материнства до Києва була прикута увага, цього разу – чи не всіх італійських ЗМІ. В самій же Україні про це ні слова… Тож поділюся про що йшлося.
Як відомо, у багатьох країнах, зокрема в Німеччині, Франції, Італії, сурогатне материнство заборонено. А Україна — одна з небагатьох, а саме чотирнадцяти країн в світі, де цю процедуру законодавчо регламентовано. Хоча в українському законодавстві щодо цього залишається чимало прогалин.
Два роки тому одна безплідна італійська пара вирішила скористатися послугами спеціалізованої української клініки та сурогатної матері, щоб та виносила для них дитину. Однак подружжя чомусь вирішило не забирати відразу новонароджене дитя, а винайняло для нього доглядальницю в Україні. Та вже після третього місяця пара перестала перераховувати кошти за послуги, а згодом взагалі зникла… У зв’язку з цим минулої суботи, після тривалої міжнародної дипломатичної процедури, за дитям прибули італійські соціальні служби. Згодом дитина буде усиновлена іншою італійською парою, а на «біологічних батьків-донорів» заведене кримінальне провадження.
В італійських соціальних мережах з цього приводу розгорілися масові дискусії! Хтось хвалив Україну, мовляв, це нормальна країна, а не те, що ми, де Ватикан блокує сучасні медичні досягнення. Україна натомість допомагає бездітним стати щасливими батьками. Інші ж, навпаки, засуджували цей феномен, де народження нового життя зводиться до чисто бізнесового інтересу. До слова, така процедура в Україні обходиться іноземцям від 40 тисяч євро і вище…
Українське законодавство вимагає, щоб дитина, народжена методом сурогатного материнства, мала ДНК принаймні одного з батьків. Але неодноразово траплялося і таке, що подружжя взагалі не було донором. Тож, як стверджують ряд авторитетних газет Італії, безплідним у цій практиці при потребі пропонується підбір яйцеклітини чи сперматозоїда від зовнішніх донорів, за ознакою яких можна запроєктувати колір очей, шкіри чи волосся дитини. Усе немов у супермаркеті: плачу і обираю «товар», який мені до вподоби…
Та навіть не це стало найосновнішою темою дискусій італійців. Більшість все-таки задавалася запитанням: для чого силувати природу, щоб народити дитину і потім її кинути?
І, як на мене, відповідь тут проста, яка криється в самій філософії сурогатного материнства. Якщо суспільство погоджується з тим, що дитина замовляється і за неї платять, навіщо згодом рвати на собі одяг, якщо її просто залишають як неправильно вибраний товар? В чому проблема?
Крім того, я вже не кажу про аморальне використання для сурогатного материнства жінок із малозабезпечених сімей. Досвід уже неодноразово продемонстрував, що сурогатна мама переживає масу психологічних травм, а нерідко вона просто не в силі розлучитися з народженою дитиною, яку в неї забирають силою закону. Ну і звичайно, як уже зазначалося, тут ще й додається моральне зло купівлі-продажу функцій тіла жінки та самої особи новонародженої дитини. Але навіть у тих випадках, в яких намір сурогатної матері не є вимушений фінансовими злиднями, тобто, так би мовити, в якійсь мірі є добрим, то все ж недобрими є засоби та сам предмет. Адже практика штучного запліднення несе в собі ряд інших морально неприпустимих фактів. Щоб раптом не провалити дороговартісний план, у клініках такого типу проводять запліднення відразу декількох ембріонів з метою подальшої селекції, залишаючи лише «найкращий», здоровий ембріон, натомість вбиваючи ті, у яких виявляють якісь патології…
І це типовий приклад науки, яка стає на службу не добра, а зла. Погодьтеся, що маніпуляції такого роду є аморальним втручанням у Боже діло сотворіння людини…
У грудні 2015 року Європейський Парламент прийняв резолюцію, в якій засудив усі форми сурогатного материнства, в 2016 році на Парламентській асамблеї Ради Європи також було відхилено рекомендацію узаконити сурматеринство. Наведені рішення Європейських інституцій – закономірний наслідок розвитку прав людини, коли бізнес на репродуктивній та сексуальній функціях жіночого тіла вважається перешкодою рівності жінок, порушенням прав людини.
Цікаво, що декілька років тому навіть Індія заборонила комерційне сурогатне материнство.
Натомість, на превеликий жаль, в Україні на такі неморальні ініціативи чомусь немає відповідної реакції нашого християнського суспільства…
о. Іван СТЕФУРАК,
головний редактор.
