Ось і минули Різдвяні свята. Ми так довго на них чекали, якось по-особливому готувалися і ось – вони вже позаду. Таїнство Христового приходу до нас – це завжди трепетна і якась виняткова подія. Скільки б нам не було років, при доброму налаштуванні духа, ми завжди з ніжністю споглядаємо на той вертеп та з великою відповідальністю ділимося тією різдвяною історією з нашими наймолодшими.
Не зважаючи на всю красу різдвяного часу, не зважаючи на приємну втому та радість від пережитих зустрічей, час продовжується і ми знову ризикуємо потрапити до небезпечної пастки, коли швидко повертаємося до рутини, не дозволяючи Христові здійснити головну переміну в нашому житті, – змінити нас.
Ще перед приходом зими, а особливо тепер виникала велика спокуса піддатися страху, адже фактично всі світові та вітчизняні ЗМІ готували найгірші сценарії розвитку подій на сході, а отже й по всій нашій Батьківщині. Вже вкотре різного роду загострення передбачалися саме на різдвяний період, так, наче хтось вперто хоче продовжити історію євангельського Ірода, вбиваючи наших синів.
Ясно, вдаватися в якісь прогнози та спробувати зрозуміти ворога – діло далеко нелегке та й, за великим рахунком, для цього є компетентніші люди. Однак сьогодні хочу поділитися тим, що безпосередньо відчув я, стоячи перед різдвяною шапкою. Вже який рік поспіль маю звичай молитися Велике повечір’я на парафії, яка мене виховала – Царя Христа м. Івано-Франківська. Там отці-василіяни завжди роблять дуже гарний вертеп.
Отож, помолившись, я підійшов туди і в тиші свого серця, вдивляючись в особу святого сімейства, ясно почув «Не бійся!». Така маленька фраза, в якій так багато правди. Адже й Діва Марія, стоячи в момент Благовіщення перед ангелом, вочевидь, також мала багато запитань. Тому Гавриїл їй каже: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус» (Лк. 1, 30-31).
І Йосиф, будучи праведним та не бажаючи ославити Марію, хотів тайкома її відпустити. «І от, коли він це задумав, ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1, 19-20).
І пастухи, які за збігом обставин були саме в тому місці, у той час також чують від ангелів: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 10-12).
Також і Христос багаторазово промовляв цей заклик до людей, яких зустрічав. «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться» (Лк. 8, 50), – каже Він до Яіра; «Не бійтесь тих, що убивають тіло, а потім більш нічого заподіяти не можуть» (Лк. 12, 4), – повторить до своїх друзів.
Так Господь скаже до апостолів і Петра після свого Воскресіння, адже відчував, що вони таки бояться, бо ж не певні: чи той, кого вони перед собою бачать, – той самий Ісус, котрого вони знали. «Боялися Христа, коли його схопили, і ще більше боялися у його воскресінні», – казав св. Папа Іван Павло ІІ.
Справді боятися – це те, що ми, люди, вміємо, коли треба і коли не треба. Тому Бог, Який так гаряче нас любить, справді по-батьківськи весь час заспокоює нас, запевняючи у своїй постійній присутності та опіці. Нам страшно за своє минуле, страшно за своє теперішнє, бо ж кажемо: «Ніде нема певності»; страшно за своє майбутнє: «Ой хтозна, що то ще буде».
Вище я невипадково цитував св. Папу Івана Павла ІІ, адже саме цей заклик став своєрідним кредо його понтифікату. Коли 16 жовтня 1978 р. його покликали до Петрового служіння, у своїй першій промові до людей він так і сказав: «Не бійтесь!». На початку 1960-х років з’явилося багато нових тенденцій, що розвинулися впродовж 1970-х: використання та зловживання засобами масової інформації, матеріалізм і споживацтво, сексуальна революція та рухи проти приросту населення, проникнення комунізму в політичні і суспільні структури та утвердження секуляризму як панівної ідеології розвиненого світу. І в усіх цих перипетіях, з яких також не можна викинути постійну напругу між СРСР та США, на конклаві обирають 58-річного кардинала Кароля Войтилу, який, як відомо, походить із соціалістичної країни.
Повертаючись до наших реалії, вкрай важливо почути оте «Не бійся!» і нам з вами. Так, годі знати, що буде далі та в який бік занесе, але маємо мати певність, що все буде в порядку. Звідки я це знаю? Ну та ж бо «З нами Бог!», – як ми співаємо на Великому повечір’ї. Ми не можемо мати лише теоретичну віру, святкувати Різдво Христове чи інші свята виключно як традицію. Але якщо я знаю, що Отець полюбив мене, якщо Він так часто повторює цей вислів, якщо я знаю, що Він прийшов до мене, то чого маю лякатися?!
Навчімося по-справжньому любити та не боятися Бога, але разом з Христом, Який воплотився заради нас, повторюймо «Отче наш». Не біймося говорити «Отче» кожного разу, коли нам страшно чи відчуваємо непевність. Господь любить нас, як про це гарно сказав св. Павло в листі до Галатів: «А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває: Авва – Отче! Тому ти вже не раб, а син; і коли син, наслідник з Божої ласки» (Гал. 4, 6-7).
о. Володимир ЛУКАШЕВСЬКИЙ.
