Киянин Олексій Крамаренко після смерті матері дізнався, що прийомні батьки купили його у багатодітної гуцулки. Збентежений чоловік дуже розізлився на біологічну матір, та завдяки порадам капелана він зумів її пробачити і знайти свою велику родину. Тепер в Олексія є 5 братів та сестра, 15 племінників та племінниць.
«Мій тато Валентин Крамаренко – професор Київського університету. Мати Ольга Заславська — лікарка,— розповів пан Олексій. — Власних родин вони не мали. Батько був сином розстріляних у 1930-ті роки професорів. Із мамою познайомився у дитбудинку, куди його віддали як сина ворогів народу. Моя мама потрапила туди, як і батько, вона була з багатої селянської сім’ї, яку розстріляли як «куркулів».
Валентину та Ользі пощастило вступити у виші. Дитяча дружба переросла в кохання, і вони одружилися. Перша вагітність Ольги, тоді ще студентки, закінчилася… абортом. Молода жінка не хотіла обтяжувати себе дитиною, бо дуже прагнула закінчити медінститут, влаштуватися на роботу, а тоді вже думати про нащадків. Чоловік їй не перечив. Так жінка позбулася первістка. Згодом пара дуже хотіла дітей, але марно. Як лікар, Ольга розуміла, що аборт назавжди перекреслив її бажання бути матір’ю.
Жінка дуже каялася за свій необачний вчинок. Таємно (бо це були радянські атеїстичні часи) вона їздила по церквах та монастирях, просила в Бога прощення і вимолювала дитину. Та чуда не трапилося. Ольга не завагітніла. Але син в Крамаренків таки з’явився.
… Одного разу пара відпочивала в Карпатах. В одному з віддалених присілків Путильського району туристи зі столиці потрапили під велику зливу. Від негоди заховалися в сільській хатині, де проживала багатодітна родина. Там Крамаренки побачили майбутнього прийомного сина. Люди, до яких випадково забігла столична пара, зловживали алкоголем, у них було семеро дітей. Найменша дитина, якою був майбутній прийомний син Крамаренків, мав на той час лише кілька тижнів. Побачивши голодне, змучене немовля в лахмітті, Ольга ледь не знепритомніла та почала докоряти його матері за недогляд. Та сказала, що не гляділа старших і цього не буде, якщо Бог дасть цій дитині життя, то й житиме, як ні — забере.
«А навіщо ви тоді дітей народжуєте?», — запитала гостя. «Та якось воно… так виходить», — відповіла багатодітна жінка і додала, що коли «пані» так шкодує немовля, то хай… забере його та й годує і сповиває «по-панськи». За мить жінка ніби отямилася і додала, що просто так вона дитя не віддасть, вона його… продасть. «Буде за що купити їсти старшим, ще й горілки візьму та вип’ю за ваше здоров’я».
Молода родина оторопіла… Першою отямилася Ольга, яка простягнула горе-матері 150 рублів, взяла на руки немовля, та почала гойдати. Малюк перестав плакати і усміхнувся. Ця посмішка перевернула життя Крамаренків, Ольга з дитиною на руках чимдуж кинулася з хати. Валентин поплентався за нею і дорогою сварився. Казав, що так не можна, бо вони фактично скоїли злочин. Але жінка й чути нічого не хотіла. Через кілька годин Крамаренки потягом поверталися додому … з сином.
Незабаром Ольга в одній з районних лікарень на Київщині за чималеньку суму купила довідку про те, що вона – мати хлопчика. Далі отримала свідоцтво про народження, переїхала в інший мікрорайон, перевелася в іншу лікарню. Валентину було лячно, але дружина світилася від щастя, і він змирився. Та й до сина новоспечений татко вже звик і полюбив його. Олексій ріс неспокійною дитиною, був проблемним підлітком, у школі вчитися не хотів. Та все змінилося, коли в Ольги діагностували рак. Жінка як лікар не стала приховувати страшну звістку від родини. Вона просила сина не лише різьбити, але й добре вчитися, аби здобути вищу освіту і давати собі раду в житті. Відтоді Олексій змінився, закінчив школу зі срібною медаллю, вступив до медичного університету, став травматологом. А Ольга …видужала. Цим страшенно здивувала колег, які не давали їй шансів на життя. Олексій працював у лікарні, згодом пішов у приватну клініку. У 29 років одружився зі старшою на 5 років колегою-педіатром. На жаль, життя у молодій лікарській родині не складалося. Жінка Крамаренка-молодшого хотіла лише грошей і розваг. Тому незабаром пара розлучилася.
Під час Революції Гідності Олексій допомагав як лікар майданівцям. Згодом поїхав на Схід України, де познайомився і подружився з капеланом отцем Миколою. Повернувшись додому, лікар-ветеран став практикуючим християнином, хоча до війни заледве міг проказати «Отче наш». Здавалося б, життя в чоловіка почало налагоджуватися, проте Олексія чекало горе. Від постійних переживань за сина до його матері повернулася хвороба. Пані Ольга згасла за місяць… Через кілька днів після похорону батько розповів Олексієві історію його появи в родині.
«Я, звісно, захотів дізнатися про свою справжню родину. Шукати довго не довелося. Мої брати та сестра жили в тому ж селі, звідки 35 років тому мене забрали», — продовжив Олексій. Чоловік дізнався, що біологічні батьки давно повмирали, а брати і сестра — місцеві підприємці. Вони довго працювали за кордоном, заробили грошей, повернулися додому і тепер мають кафе, пилорами, зелені туристичні садиби. У всіх є родини, діти.
Коли Олексій зізнався рідним, що він — їхній брат, ті не повірили. Довелося робити аналіз ДНК, після якого всі неабияк здивувалися. Найстарші брати розповіли, що сьомого сина в родині давно вважала мертвим. Бо мати всім казала, що її наймолодша дитина померла. До них приходили з міліції та сільради. А мама… закопала в саду хрестик та, плачучи, показувала «могилку». «Згорьовану» жінку ніхто більше не чіпав, про те, чому вона «поховала» дитя в саду, також ніхто не питав. Чи знав про таємницю зникнення сина біологічний батько, зараз дізнатися вже неможливо.
«Батьки були непоганими людьми, але пили щоденно і багато. Це їх і погубило, — опустивши голови навперебій розповідали братові Василь, Іван, Михайло, Петро, Дмитро й Марія. — Нам було непросто, ми жили у великій бідності. Напевно через те тепер ніхто з нас на горілку навіть не дивиться».
Рідні просили Олексія пробачити батьків за жахливий вчинок. Чоловік не знав, що й казати, бо образа на матір була. Отець Микола, який порадив просто молитися за прощення та упокій рідних батьків, за здоров’я братів і сестри та прийомного батька. «Якщо молитва за живих йшла від серця, то згадувати перед Богом біологічних маму й тата я просто не міг, — зізнався лікар-ветеран. — Як лише починав молитися, на мене нападала така злість, що вставав з колін і ледь не бився головою об стіну. За що? Чому? Як можна продати своє дитя і цинічно брехати всім, що воно… «померло»?
Згодом у душі Олексія настав спокій. Чоловік, не без Божої допомоги, зрозумів, що нічого вже не змінити. Та й його життя у прийомний родині було добрим: Олексія любили, він ріс у мирі, злагоді й любові, йому дали освіту, виховали доброю відповідальною людиною. У той час як його брати й сестра із рідними батьками зазнали чимало лиха.
«Треба щось пам’ятати, а щось забути й пробачити, а головне – жити і дякувати Богові за велику родину, бо ти тепер сьомий живий брат, — сказав отець Микола та пообіцяв молитися за те, аби його побратим знайшов свою долю.
Сабіна РУЖИЦЬКА.
