В історії кожного з сіл є люди, які прославляють його своїм талантом, своєю активною життєвою позицією, своєю працею, яка поцінована сучасниками. Таких людей зазвичай зараховують до відомих особистостей і про них хочеться знати більше. Інколи через прикрі помилки інформація губиться і, щоб дійти до істини, приходиться звіряти багато джерел. Так було і в нашому випадку, коли збиралися відомості про священника о. Антона Рижака.
Ще читаючи спогади Володимира Макара, я зустрів це прізвище серед гімназистів Станиславівської гімназії. Знаючи, що свого часу представники такої родини проживали у Побережжі, я продовжив пошуки. Несподівано для себе я знайшов відомості про нього в інтернеті, але там було подано, що Антін Рижак народився у с. Побережжя, але на Львівщині (тепер воно входить до складу м. Журавно). Я перевірив цей факт, і дійсно переконався, що с. Побережжя 1 квітня 1927 року було приєднане до м. Журавна Жидачівського повіту Станиславівського воєводства.
Здавалося б, на цьому варто було пошуки припинити, але серед відомих уродженців цього містечка я його не знайшов. Разом із тим мені не давало спокою ім’я по батькові цього священника – Романович. Я мав списки оунівців Єзупільського куща і серед них також зустрічається прізвище Рижака Василя Романовича, уродженця села Побережжя. Його справа зберігається в Державному архіві Івано-Франківської області і саме вона розставила крапки над «і» у нашому пошуку. Переглядаючи справу, я довідався, що у заарештованого Василя Рижака справді був старший брат Антон, який вчився у Львові в духовній семінарії. Це й засвідчує, що Антін Рижак є уродженцем нашого Побережжя, а не того, що у Львівській області. Тепер можемо зупинитися на його біографії.
Антін Рижак (мав ще друге ім’я Роман) народився 19 червня 1908 року у с. Побережжя біля Єзуполя. Його батьки Роман та Анна Рижаки мали чотири морги поля, дві корови та пару коней. Окрім уже вище згаданого брата Василя, 1910 року народження, у сім’ї зростали син Володимир (1922 р.н.) та сестри Марія, Анна, Настя, яка була заміжня за Олексою Калином. Як часто бувало у таких селянських сім’ях, батьки могли дати освіту лише старшому синові.
Тож після закінчення сільської школи Антон Рижак вчився в Українській гімназії м. Станиславова, яку закінчив у 1931 році. У тому ж році поступив у Греко-католицьку богословську академію, де навчався до 1938 року. Єрейські свячення отримав 16 жовтня 1938 р. з рук митрополита Андрея Шептицького. У 1938-1939 та 1941-1944 роках о. Антін – префект у греко-католицькій Богословській академії у Львові. У 1940-1941 роках о. Рижак служив сотрудником у архикатедральному соборі св. Юра і працював секретарем архиєпископа Йосифа Сліпого. 8 серпня 1944 року його призначили нотарем у консисторії, а з 23 вересня 1944 р. по 15 вересня 1945 р. він уже секретар консисторії.
У 1945 році о. Антін Рижак виїхав на еміграцію. Про цей його переїзд згадує у своїх спогадах «Мандрівка крізь ілюзії» єврей Курт Левін, який деякий час переховувався у християнському монастирі. З приходом більшовиків К. Левін перед своїм відходом до Польщі попрощався з Митрополитом Андреєм і архимандритом Климентієм, які поблагословили його у невідому дорогу, бажаючи йому щастя. Левін зупиняється в Любліні і тут вступає до польської армії, але все це робить під кутом дальшої мандрівки на захід, а там далі до обіцяної землі жидівського народу — Палестини. Після звільнення з польської армії студіював у Варшаві, а згодом таки рішив їхати з жидами на захід. Він знав, що у Фльоринці, біля Криниці десь живе один з його опікунів, брат-студит Марко Стек. Віднайшов його і переконав Марка, щоб їхав з ним на захід, бо у Польщі немає жодних надій на краще, який погодився. До них ще долучився о. Антін Рижак, який переховувався у Флорінці після втечі зі Львова. Вранці всі троє виїхали до Кракова.
Про це К. Левін згадував: «У Кракові я залишив священників у своїх друзів євреїв і почав вивчати, як можна виїхати з Польщі. Першим ділом треба було виробити документи для Стека та Рижака. Єдиним можливим варіянтом було зареєструвати їх як євреїв у Єврейському комітеті в Кракові. З Рижаком проблем не було. Худий і переляканий, він цілком виглядав на єврея, який пережив Голокост. Сильні окуляри та великий капелюх доповнювали картину. З Марком була інша справа. Високий, з виразними слов’янськими рисами, трохи розкосими синіми очима та світлою бородою, він виглядав на добропорядного слов’янина років сорока. Його атлетична статура, пряма постава і впевненість у собі аж ніяк не дозволяли запідозрити в ньому єврея. Вирішили, що трохи зарадити зможуть окуляри. Ми зайшли до крамниці оптики й запитали там про окуляри для Марка. Продавець окулярів сказав, що треба або дати йому рецепт, або перевірити зір. Я відповів, що це не обов’язково і що підійдуть будь-які окуляри. Той одразу все зрозумів. Він знайшов грубу чорну оправу і вставив туди просте скло. Марко приміряв окуляри, і тепер з натяжкою можна було сказати, що він єврей Марк Вайс, вчитель юдейської релігії в початковій школі перед війною. Взявши із собою Рижака, ми пішли до Єврейського комітету реєструватися».
Після цього вони поїхали далі до Катовіц, звідки як єврейські біженці – у Німеччину. По прибутті до Мюнхена священники там залишилися, а Левін поїхав до Італії.
На еміграції о. А. Рижак у 1946-1947 рр. перебував у Міттенвальді у таборі Єґеркасерне. У 1947-1948 рр. він – префект в Українській католицькій семінарії в м. Гіршберґ (Баварія) (діяла ІІІ.1946-ІV.1948), відтак у м. Кулемборґ (Голландія) (діяла 24.ІV.1948-ХІІ.1950).
Далі бачимо його парохом у м. Ґенк (Бельгія) у 1948-1963 рр. 23 жовтня 1963 о. А. Рижак вступив до студитського монастиря Успення Пресвятої Богородиці у Вудстоку (Онтаріо). У 1964-1965 рр. відбув новіціят у бенедиктинському монастирі в м. Бойрен (ФРН). 1.ХІ.1965 р. прийняв схиму в монастирі Студіон у Ґроттаферраті. 1965-1974 рр. – настоятель монастиря Св. Теодора Студита (Студіон). Патріарх Йосиф Сліпий, який повернувся до Риму з радянських концтаборів, практично відразу почав шукати монастир для монахів-студитів, яким вдалось втекти від радянської окупації на Захід. І от патріарх знайшов і придбав монастир оо. Маріоністів в околиці озера Альбано, біля Риму. Стягнув до цього монастиря монахів, де ігуменом був о. Антоній Рижак, а відтак архімандритом став блаженніший Любомир Гузар. Патріарх Йосиф завжди скеровував до цього монастиря своїх гостей або людей, яким була цікава духовна і літургійна традиція української католицької церкви візантійського обряду.
Також Патріярх покликав до життя Релігійне Товариство для українців католиків з осідком у Римі під назвою «Свята Софія». 3 листопада 1970 року Кардинал Анджело Дель’Аква актом церковної влади потверджує створення юридичної особи – Релігійного Товариства «Свята Софія» для українців католиків. Засновником, Головою і юридичним представником Товариства «Свята Софія» був Патріярх Йосиф Кардинал Сліпий, а першими його членами – п’ять священників, серед яких: о. Любомир Гузар, о. Мирослав Марусин, о. Іван Хома, о. Юрій Федорів і о. Антоній Рижак.
1974-1976 рр. Антін Рижак – настоятель монастиря Успення Пресвятої Богородиці у Вудстоку. 1976-1984 рр. – парох у Крефельд-Трарі (Німеччина). Із 1984 по 1991 роки служив на парафії Христа Царя у Дюссельдорфі. Помер у Римі 21 листопада 2003 року.
Ось такою є біографія о. Антона Рижака, який посідав високе становище серед священників УГКЦ і свого часу був секретарем Йосифа Сліпого. Нам не вдалося з’ясувати, чи знають про нього на його малій батьківщині, мабуть, що ні. Але сподіваємося, що після цієї публікації ще одна відома постать буде вписана в історію села.
Іван ДРАБЧУК, історик, член НСКУ
