Свято Входу Господнього в Єрусалим наближає до нас найвеличнішу подію в історії християнства — Воскресіння Господа Нашого Ісуса Христа, про яку згадують та урочисто відзначають через тиждень. В основі свята — біблійна історія в’їзду Ісуса Христа до Єрусалиму.
Перед цією подією Наш Спаситель воскресив Лазаря, з родиною якого був знайомий. Сталося це у селищі Віфанія. Опісля Христос попрямував до Єрусалиму та в’їхав у велике місто на ослі. Так сповнилося пророцтво Захарії: «Цар справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці» (Зах. 9:9). Тисячі людей, побачивши Месію, встеляли Йому шлях пальмовим і оливковим віттям. На той час це було виявом неймовірної поваги й пошани.
На честь свята Входу Господнього в Єрусалим в Івано-Франківській Єпархії УГКЦ названо лише два храми. Розповідаємо про їхню історію та сучасність.
Храм на батьківщині Степана Бандери
Храм цікавий своїм розміщенням. Бо в селі Старий Угринів 1 січня 1909 року народився відомий український провідник національно-визвольного руху Степан Бандера, якого досі так бояться наші вороги. Його батько, отець Андрій Бандера, був греко-католицьким священником, парохом села Старий Угринів.
Про церкву В’їзду Господа Нашого Ісуса Христа до Єрусалиму вперше згадується в документах, що датуються 1684 роком. Далі відомо, що храм кілька разів відбудовували. Щоправда, за спогадами місцевих мешканців-старожилів, храм розташовувався на місці сучасного історико-меморіального музею Степана Бандери.
Сучасну святиню, згідно з відомостями Шематизму всього кліру Львівської архієпархії, збудували в 1820-му році. У 1914-му році, в час Першої світової війни, російські війська обстріляли церкву, вона згоріла. Відбудовано дерев’яну святиню в 1923-му році. Відтоді, переживши Другу світову війну та часи войовничого атеїзму, церква стоїть донині. Нині вона — пам’ятка архітектури місцевого значення. У 2011 році храм відреставрували, прикрасили подвір’я. Біля святині є невеличка дзвіниця, де зберігається старий дзвін (з 1935 року) роботи знаних майстрів Фельчинських з Калуша. Також на стіні храму є барельєф з пам`ятною дошкою на честь отця Андрія Бандери. На одному з вікон святині є ще й вітраж із зображенням батька Провідника.
«При нашій церкві є братство, сестринство, Апостольство молитви, катехитична школа, — розповідає місцевий парох о. Ярослав Мельничук. — Кожної першої п’ятниці місяці у церкву приходять багато людей, сповідаються, причащаються, моляться за мир в Україні, за наших вояків та за власні прохання. Наші парафіяни зібрали багато коштів на амуніцію для вояків, допомагали продуктами. Також на заклик Митрополита Володимира зі Старого Угринова зібрали допомогу для Антикризового центру Архієпархії. Посильну допомогу надають парафіяни храму і десяткам переселенців, якими опікуються місцеві органи самоврядування, сільський старостат. У церкві постійно моляться на вервиці за мир та за наших захисників.
А ще на парафії дуже діяльна молодь. За словами отця Ярослава, у довоєнний час юнаки та юнки розмовляли зі старожилами, на основі їх розповідей відшукували криївки вояків УПА, відновлювали їх, встановлювали хрести. Священник ходив та їздив відправляти поминальні Літургії за загиблими українськими героями. Зараз багато молоді з села є вояками та волонтерами. Усі щосекунди роблять усе можливе, наближаючи перемогу.
Святиня маленького села
Попри те, що церква у Деговій називається Входу Господнього в Єрусалим, храмове свято тут відзначають 9 січня, в день пам’яті архідиякона Степана. «Мабуть, тут колись був храм з такою назвою. І з глибини віків так і залишилося храмове свято, — каже Наталія Комар, місцева бібліотекарка. – Перші відомості про храм знаходимо з 1701 року. Відтоді святиня кілька раз відновлювалася, вочевидь, щось і добудовували». У радянські часи церкву хотіли перетворити на спортивний зал або музей етнографії. Представники тодішньої влади навіть просили місцевих жителів, аби зносили старовинні речі. Проте ніхто з мешканців навіть не думав про те, аби в церкві було щось інше, окрім… церкви. І зараз вона — окраса маленького села на Рогатинщині.
Дегова — невеличка. У селі, за словами пані Комар, проживає до 180 осіб. Але всі дуже дбають про красу і чистоту святині. Храм та подвір’я добре упорядковані, тут проведені ремонти. До речі, жертводавцями нашої церкви є місцеві фермери та жителі Дегової, які працюють за кордоном. А місцевий житель Володимир Марунчак, який був сільським головою, самотужки зробив і подарував храму Царські ворота.
«При церкві є вівтарна дружина, братство і сестринство, — продовжує місцевий парох о. Василь Домерецький. — У непростий військовий час наші парафіянки печуть домашню випічку та ліплять вареники для вояків ЗСУ. Перед роботою йдуть до храму молитися, а згодом приступають до праці. Куховарять у сільських господах. Віддають жителі Дегови на потреби наших вояків та добровольців і одяг та продукти та, звісно, щодня моляться за те, аби в Україні більше ніколи не було війни».
Сабіна РУЖИЦЬКА.
